Національна асамблея Іраку (парламент) затвердила остаточний проект постійної Конституції країни. Текст проекту був переданий представникам ООН. Під їх керівництвом буде роздруковано 5 млн. примірників Основного Закону (4 млн. арабською мовою і 1 млн. курдською) для розповсюдження серед населення з метою ознайомлення перед загальнонаціональним референдумом, який планується провести 15 жовтня цього року.

У документ додали положення про те, що Іракська Республіка "є однією з країн-засновників Ліги арабських держав (ЛАД) та поважає статут цієї організації". Раніше у проекті йшлося, що лише іракські араби були частиною арабської нації, у той час як сам Ірак належав до ісламського світу. Це твердження викликало занепокоєння з боку ЛАД.

Що стосується поправки до положення про розподіл доходів від розробки природних ресурсів, то було вирішено, що "контроль над ними буде здійснюватися згідно з правовими нормами та міжнародними конвенціями".

Ще одна поправка уточнює повноваження прем'єр-міністра та його двох заступників.

Вимоги сунітів щодо рівного розподілу надходжень від експорту нафти не були прийняті до уваги, тому ця релігійна меншість продовжує залишатися основним дестабілізуючим компонентом "безпекової" ситуації в Іраку. Сунітський представник парламентського конституційного комітету Салех Аль-Мутлак заявив, що внесені поправки не є достатніми, і суніти мають намір сформувати національний іракський фронт для збору 5 млн. підписів із метою опротестувати затвердження проекту конституції на референдумі.

Якщо раніше сунітська громада виступала проти федералізму, мотивуючи це загрозою єдності країни, то зараз основним негативним моментом вони вважають нерівні можливості для користування нафтовим ресурсом. На їхню думку, подібна нерівність також призведе до розколу Іраку. У першому випадку простежується нібито турбота про долю своєї батьківщини. Але згодом патріотичне бажання зберегти цілісність держави трансформувалося до банального поняття про "гроші від експорту чорного золота".

Знову виявилося, що політика - це тільки втілення економіки, бізнесу та власних інтересів. І на теперішньому етапі розвитку ситуації в Іраку головним залишається питання, наскільки далеко зайде політика сунітів для збереження контролю над нафтою? Чи готова вона занурити країну у вир громадянської війни заради цього?

Жоден із 15 представників сунітської громади, які входили до складу парламентського конституційного комітету, не підписався під проектом. Переговори після затвердження законопроекту між сунітами з одного боку та шиїтами і курдами з іншого також не привели до позитивних результатів.

Водночас, помітно активізувалася діяльність сунітського угруповання "Каїда Ад-Джихад в Іраку" під керівництвом Абу Мусаб Аз-Заркаві, який оголосив "тотальну війну" іракському уряду, шиїтам, військам коаліції там всім, хто співпрацює з ними. Американо-іракському військовому командуванню навіть довелося провести широкомасштабну антитерористичну операцію проти цього формування в місті Тель-Афар, яке розташоване на північному заході від Багдаду. На теперішній час заплановано "очистити від терористів іракської "Каїди" міст Аль-Хадиту, Аль-Каім, Самарра, Рау та Рамаді.

Сунітські духовні та політичні лідери офіційно не підтримали провокаційний заклик Аз-Заркаві. Вони, навпаки, підтвердили свій намір "до мирного співіснування з усіма громадами". Але хто може сказати, що сунітський радикальний лідер "Каїди Ад-Джихад в Іраку" напередодні референдуму своїми діями, спрямованими на дестабілізацію становища, не лобіює інтереси сунітів? Коли політична боротьба закінчилася поразкою, а навкруги хаос і зброя, чому не використати ці фактори для досягнення власних інтересів, нехай навіть це призведе до міжконфесійної війни?

Попри спроби радикалів створити нестабільність, президент Іраку Джаляль Талабані виключив можливість громадянської війни у країні. "Я маю оптимістичний настрій, а останні акції угруповання Аз-Заркаві вказують на відчай серед їх рядів після вигнання з міста Тель-Афара", - сказав він.

Але бойовики мають іншу думку і продовжують антиурядову діяльність, чітко декларуючи свою "програму", серед них формування "Джейш Ат-Таіфа Аль-Мансура", яке взяло на себе відповідальність за масову загибель людей на мосту Аль-Аіма у Багдаді, виступило з погрозою нанести удари по виборчих дільницях під час референдуму.

Населення Близького Сходу також не виключає можливість міжетнічного спалаху. Опитування, яке було проведено катарським каналом "Аль-Джазіра", показало, що майже 71% респондентів упевнені в існуванні реальної загрози громадянської війни в Іраку. І лише близько 20% погоджуються з іракським главою Джаляль Талабані, виключаючи реальність конфлікту.

Можна припускати і висувати різні теорії, але міжконфесійний та антиурядовий конфлікт фактично вже існує. Уряд Іраку має зробити все, щоб його розв"язати і не допустити його поширення.

Мир в Іраку потрібен й Україні, яка наприкінці липня затвердила Програму довгострокового співробітництва з Республікою Ірак. Основною частиною програми є енергетичний блок, що передбачає розвиток співробітництва у трьох напрямках: розробка іракських родовищ нафти і газу, транспортування енергоносіїв до Європи з використанням транзитних можливостей України і експорт електроенергії з нашої країни до Іраку.

Українська сторона має намір використати для транспортування новий маршрут: Кіркук (Ірак) - Трабзон (Туреччина) - Одеса - Броди - Чехія. Але 3 вересня Ірак повністю зупинив експорт нафти з північних районів. Причиною стала диверсія в районі міста Кіркук. Антиурядові збройні формування часто здійснюють диверсії проти нафтових об'єктів на півночі країни, що призводить до перебоїв у роботі північної магістралі, яка веде до турецьких терміналів Джейхан і Трабзон.

Якщо на референдумі проект Конституції буде прийнято, це, ймовірно, спричинить активізацію радикалів, через що кількість терактів збільшиться і можливостей для українсько-іракського співробітництва стане менше.

Крім цього, у разі затвердження основного закону Ірак стане федеративною державою, а це також ускладнить розвиток нафтового сектору. Децентралізація країни і поява автономних урядів послабить державний контроль за природними ресурсами. Іноземні компанії будуть змушені вести переговори з провінційними органами влади, які за головну мету ставлять отримання доходів, а не організацію потрібного рівня управління таким складним процесом, як розробка нових родовищ. Такі обставини неминуче відобразяться на інвестиційному кліматі в Іраку і на українських державних інтересах у сфері енергетики.

Доля програми довгострокового співробітництва між Києвом та Багдадом зараз залежить від стабільності в Іраку, а тому й від результатів референдуму та спроможності іракців знайти компроміс між власними та державними інтересами.

Спеціально для "Країн світу" Віталій Федянін, Укрінформ