Ольга Акасі - художник від бога. Однак, ніякі здібності, ніякий талант не дістаються від бога просто так, але тільки власні зусилля, прагнення до прекрасного, почуття витонченості, глибоке бачення живопису і постійна праця: у вивченні техніки старих і нових майстрів, у власному осмисленні історії живопису, у щоденному наближенні до ідеального полотна творять виразного художника.

Ольга Акасі неперевершений майстер свого, незалежного стилю - тонкого ледь вловимого духу вічності. Образи створені нею одухотворені, світлі, живі. Художниця вважає, що живопис базується насамперед на почутті, а не на розумі, і в своїх роботах робить акцент саме на почуття. Сучасний живопис часто, свідомо чи несвідомо, відходить від цього принципу.

Ще п'ятирічною дитиною вона вперше відчула в собі - тоді не зовсім їй зрозумілу й загадкову - силу, яка згодом буде усвідомлена як воля до прекрасного. Рання незадоволеність навколишнім світом через багато років проявиться на її полотнах: жодних жанрових сцен, побутописання, буденності й поверхні життя. Бо вже тоді, на світанку свого становлення, вона сподівалася в майбутньому переписати своє дитинство і юність на полотні.

Художню освіту Ольга Акасі отримала в Одеському державному художньому училищі ім. Грекова. Однак через панування в цьому закладі школи соцреалізму, художниця не змогла задовольнити свої запити. Ольга Акасі відкидала будь яку ідеологію, вважаючи, що малярство не повинне бути ні політично, ні соціально ангажованим.

Акасі стала все частіше звертатися до традицій класичного живопису, особливо до епохи італійського і голландського Відродження. Художниця звертається безпосередньо до шедеврів старих майстрів, проводячи дні в музеях Санкт-Петербургу та Москви. У Петербурзі та Одесі пройшли її перші виставки, перш ніж художниця повернулася до Києва.

Однак невгасиме прагнення зберегти мить і максимально розширити творчі шляхи приводять художницю в Гірську Шорію та Східні Саяни, Памір і Крим, Південний Сибір і Карпати. Тривалий час вона проводить у Гірському Алтаї, у верхів'ях Катуні, навчаючи живопису інших і навчаючись сама. Повернувшись у тридцятирічному віці до Києва, Ольга Акасі - і учень, і вчитель: маючи вже багатий живописний досвід, викладає в приватних школах, як і раніше, вважає своїм учителем насамперед Відродження.

Вдивляючись у її полотна, не перестаєш дивуватися авторській потребі звертатися до невимовного, несказанного внутрішнього світу людини через видиме з допомогою зримих образів. І оскільки автор передає глядачу невимовне, сутнісне, то зримі ж образи мають бути дематеріалізованими - тонкими й невиразними, прозорими і ледь вловимими.

Художниці вдається досягти цього ефекту за допомогою техніки багатошарового малярства, коли кожен окремий шар повинен добре висохнути, перш ніж можна працювати з наступним. Процес цей дуже трудомісткий. Особливим авторським нюансом досягається ефект вогкості очей, прозорості і ніжності обличчя, яке світиться начебто зсередини. Складне поєднання теплих і холодних відтінків дає живий, чистий і світлий колір обличчя, не досяжний при монохромному малярстві, що є особливою перевагою її картин.

Звідси те, що ми бачимо, як, приміром, у "Дівчинці, яка молиться": невиразність, де тканина костюма прозора настільки, що несе на собі печать тла, де колір градирує до крайньої межі світлонаповнення. Як і в "Інфанті", очі дівчинки, яка молиться, не заплющені і не звернені до небес, а спрямовані на глядача, очі в очі. Цей погляд, звернений на нас, і композиційно спрямована догори будова ваблять глядача всередину полотна, роблять його екзистенційним учасником, який співпереживає.

Її зрілі роботи останніх років - образи не реально існуючих людей. Це нескінченне наближення художника до глибокої і справжньої сфери ідеального. Мова йде не просто про зображення того чи іншого конкретного людського обличчя, але про живописну феноменологію, свого роду іконопис, де канони встановлює сам художник.

"Гамлет" - одна з останніх робіт художника, яка творчо символізує осмислення образу і вічних екзистенційних питань, що провокує життя. Митець звертається до його дитинства, коли він ще не переймається такими важливими й підступними питаннями, що можуть змінити і змінюють життєве русло.

Як вже зрозуміло з робіт Ольги Акасі, художницю найбільше цікавить відкритість душі героїв її полотен. І тому вона часто звертається до персонажів-дітей, як, приміром, в "Інфанті" або "Хлопчику з морозивом". Обличчя дитини - обличчя початку всього сущого. На полотні - незаповненість простору, нічого, що б відволікало погляд. Звідси чорне тло - народжувана з небуття.

Роботи Акасі приваблюють, з одного боку, колег-митців і цінителів, з іншого - мистецтвознавців і культурологів - філософічністю цілісних і ємних образів, метафізичністю полотен, їх багатющою семантикою. Багато робіт художниці перебувають у приватних колекціях і галереях України, Франції, Росії, Голландії, Японії та США.