Оноре Бальзак - один із тих письменників, чия творчість належить до найзначніших набутків світової літератури, до її найвеличніших вершин.

Бальзак далеко не одразу знайшов визнання як на батьківщині так і за її межами. Небагато можна назвати його сучасників, які зрозуміли або хоча б здогадувалися про справжні масштаби й велич творчого подвигу митця. Його не ігнорували як, скажімо, Стендаля, він навіть мав популярність, але це була специфічна популярність, яка грунтувалася на поверхневому сприйманні змісту його творів. Читачі здебільшого сприймали Бальзака в одній площині з такими популярними письменниками того часу, як Дюма, Ежен Сю, та інші, до того ж перше місце відводили зовсім не йому, оскільки він явно поступався названим майстрам побудови захоплюючої фабули, та ще й втомлював філософськими роздумами.

Дворянин селянського походження

Народився Оноре Бальзак 20 травня 1799 року в місті Турі, в сім'ї чиновника, помічника мера міста. Корені письменника - народні, хоча згодом і його батько, і він сам докладали немало зусиль, щоб довести своє дворянське походження. Предки Бальзака були селянами, його рід походив із крайнього півдня Франції і здавна носив прізвище Бальса, від слова "бальс", що означає "прямовисна скеля". Батько письменника Бернар-Франсуа Бальса був найстаршим сином у великій селянській родині, яка мала одинадцятеро дітей. Він був кмітливим та наполегливим хлопцем і, навчившись грамоти у сільського кюре, почав працювати клерком у конторі нотаріуса, а згодом переїхав у Париж. Там він зумів прокласти собі шлях до вигідної посади секретаря ради в канцелярії Людовіка XIV. Саме в цей час селянське прізвище Бальса він змінив на дворянське Бальзак і поволі намагався додати до нього частку "де". Під час революції 1789-1794 рр. Бернар-Франсуа швидко переорієнтувався і навіть став членом Генеральної ради комуни Парижа, а у 1791 р. залишив столицю, зайнявся фінансовими справами і нажив значний капітал на постачанні армії провіантом. У 1797 році він осів у Турі і одружився з Анною-Лаурою Саламб'є, дочкою місцевого буржуа-суконщика, яка була молодша за нього на тридцять два роки.

Сім'я майже не займалася вихованням Оноре. Як водилося тоді у дворянських сім'ях, для хлопчика знайшли годувальницю-селянку, у якої він жив до п'яти років. Коли йому виповнилося вісім, його віддали до Вандомського коледжу, навчального закладу ченців-ораторіанців. Тут панував суворий нагляд за вихованцями, їх не відпускали додому на канікули, всі листи перечитувалися цензором, охоче вдавалися до тілесних покарань. Юний Бальзак почувався в коледжі покинутим і пригніченим, навчався посередньо і серед вихователів мав стійку репутацію незібраного й малообдарованого учня.

Перші кроки до літератури

Чи не єдиною його відрадою в коледжі були книги. Читав Бальзак багато й безсистемно, закладаючи основи своїх великих і дещо хаотичних знань у різних сферах науки, філософії, літератури. Саме в коледжі він починає писати вірші і, очевидно, вже тоді в нього зароджуються думки стати письменником.

З великими труднощами здобувши середню освіту, Бальзак записується вільним студентом в Школу права, водночас відвідує лекції у Сорбонні, всерйоз цікавиться філософією і художньою літературою. Разом з тим йому доводиться працювати помічником у конторі нотаріуса, де він знайомиться зі справжнім життям буржуазного суспільства. Тут перед ним розкривався зворотний бік суспільного життя, тут, як говориться в його пізнішому нарисі "Нотаріус", "ви починаєте бачити, яким є насправді змазаний механізм будь-якого багатства, як огидно сперечаються спадкоємці над трупом, котрий ще не захолов". Тут перед Бальзаком відкрився світ, який згодом стане світом його "Людської комедії".

У 1819 р. Оноре закінчує курс юридичного факультету й отримує ступінь бакалавра права. Перед ним відкривається можливість успішної буржуазної кар'єри. Він міг би стати компаньйоном. А потім і власником нотаріальної контори, що цілком відповідало планам і бажанням його батьків, Але Оноре чинить рішучий опір, відчуваючи літературне покликання, і домагається права стати письменником. Зрештою сім'я вирішила надати йому два роки для випробування, протягом яких він мав написати якщо не шедеври, то в усякому разі твори, котрі засвідчували б літературний талант і подавали надію на успіх у майбутньому. Оселившись у знаменитій паризькій мансарді Ледіг'єр, докладно описаній ним самим і численними біографами, Бальзак наполегливо працює над серйозним твором - над віршованою трагедією "Кромвель". Завершений твір було віддано на суд поважному літератору, академіку Андріє, і той виніс цілком справедливий нищівний вирок. Та сім'ї й без того було ясно, що трагедія не вдалася Оноре, написана вона була такими важкими незграбними віршами, що читати її було просто неможливо.

Митець "низького жанру"

І все-таки, незважаючи на повну невдачу з "Кромвелем", Бальзак відстояв право займатися літературною творчістю. Але тепер, розпрощавшись з "високим жанром" (у Франції на початку 20-х рр. ХІХ ст. авторитетними були поети), він звертається до "низького жанру" - до роману. Перший його роман "Стені" (1821) лишився незавершеним. Слідом він друкує вісім романів: "Спадкоємиця Бірага", "Жан-Луї", "Клотільда Лузіньян", "Столітній старик". "Арденнський вікарій". "Остання фея", "Пірат Аргоу" і "Ван-Клор". З'являлися вони під різними псевдонімами, частіше - Ораса де Сент-Обена. Сам автор ставився до цих романів суворо. У листі до сестри Лаури він навіть називав їх "літературним свинством", "крахом усіх проектів завоювання слави", і ніколи не включав їх у зібрання своїх творів. У них Бальзак часто нехтував законами мистецтва і навіть літературної етики, причому йшов на це свідомо, змушений практичними розрахунками, життєвою необхідністю. Ці романи були для Бальзака своєрідними "ремісничими виробами", що мали якнайшвидше забезпечити його хлібом насущним для майбутніх серйозних літературних занять.

Ранні романи Бальзака були опозиційні режиму Реставрації, котрий спирався на дворянство й церкву, і невипадково деякі з них зазнавали цензурних переслідувань.

З 1826 року в творчості письменника наступає більш ніж дворічна пауза. Розчарувавшись у можливості досягнути матеріальної забезпеченості за допомогою пера. Він вирішує розв'язати цю проблему іншим шляхом, зайнявшись комерцією. Однак і видання класиків особливим шрифтом на тонкому папері, і заснування друкарні приносять йому одні збитки, і зрештою він змушений був відмовитися від планів збагачення, наживши лише борг в сорок п'ять тисяч франків.

Влітку 1828 року Бальзак повертається до літературної творчості, але вже на новому найвищому рівні. З Орасом де Сент-Обеном покінчено назавжди, віднині він творить лише серйозну літературу, з усією відповідальністю митця підходить до кожного твору. Народжується великий письменник Оноре Бальзак, і переконливим свідченням тому був уже перший його роман, що з'явився після згаданої паузи, - "Останній шуан, або Бретань в 1799 році". Цей твір був задуманий і здійснений Бальзаком як твір історичний, що трактує недавнє минуле Франції. Та коли у письменника виник задум "Людської комедії" він без особливої переробки включив до неї "Шуанів".

Особливе значення в творчій еволюції Бальзака належить романові "Шагренева шкіра", який з'явився 1831 року. З одного боку це блискуче завершення перехідного періоду творчості письменника, коли вона в основному ще розвивалася в руслі романтизму, з другого - своєрідна прелюдія до "Людської комедії". Бальзак, який відзначався жадібним інтересом до філософії й науки, прагнув відобразити в даному романі загальні закони буття, піднесені на високий рівень абстракції.

Бальзак проявляв величезний інтерес до духовних сил та можливостей людини і постійно роздумував над цією проблемою. Він був матеріалістом за своїми філософськими поглядами і для нього , як і для просвітителів-матеріалістів XVIII ст., зв'язок душі й тіла був аксіомою. Але якщо просвітителі войовниче доводили залежність душі від тіла, то він зосереджується на зворотній залежності тіла, фізичного стану від душевного, яка є порівняно складнішою проблемою. У романі знайшла відображення пророча віра Бальзака в силу людського духу й волі, їх вплив на матеріально-тілесний світ.

Книга людського життя

Розглядаючи себе я літописця своєї епохи, "історика суспільства", Бальзак вже з першої половини 30-х років починає думати над циклізацією своїх творів і робить перші кроки в цьому напрямі. Лора Сорвіль, сестра письменника, писала в одному з листів 1833 р. що він задумав "грандіозну споруду для якої поки що обтесує окремі камені". В одному зі своїх листів Бальзак видав план нового видання, який, є першим начерком "Людської комедії."

У цьому документі насамперед говориться, що нове видання буде складатися з трьох частин, зведених " у вигляді ярусів, що височітимуть один над другим". Перший ярус - це "Етюди звичаїв" - де "будуть зображені всі соціальні явища так, що жодна життєва ситуація, жодна фізіономія, жоден чоловічий або жіночий характер, жоден життєвий уклад, жодна професія, жодна суспільна верства жодна французька провінція, все, що стосується дитинства, зрілого віку, старості, політики, правосуддя, війни, - все це не буде забутим...тут не буде місця вигаданим фактам, я буду описувати лише те, що відбувається всюди.

За цим ітиме другий ярус - "Філософські етюди", оскільки після показу наслідків треба розкрити їхні причини. В "Етюдах звичаїв" я опишу почуття і їхню гру, життя і його рух. У "Філософських етюдах" я поясню, звідки й чому виникають почуття, що таке життя, де ті межі, ті умови, поза якими не можуть існувати ні суспільство, ні людина.

Далі. Після наслідків і причин, йтимуть "Аналітичні етюди" (сюди ввійде "Фізіологія шлюбу"), оскільки після всього цього повинні досліджуватися начала речей.

Якщо для "Етюдів звичаїв" потрібні двадцять чотири томи, то для "Філософських етюдів" достатньо буде п'ятнадцять томів, а для "Аналітичних етюдів" - лише дев'ять томів. Таким чином людина, суспільство, людство будуть без повторень описані й дослідженні в творі, який стане чимось на зразок "Тисячі й однієї ночі" Заходу".

Починаючи з роману "Батько Горіо" Бальзак пише свої твори як частини чи фрагменти велетенського цілого. На початку 40-х рр. це ціле отримує назву "Людська комедія". Письменник напружено працює, заповнюючи грандіозний каркас задуманого ним твору.

Важко сказати яким був би обсяг "Людської комедії" пощасти письменникові повністю здійснити задум, що весь час мінявся в процесі свого втілення. За каталогом "Людської комедії", складеним у 1844 році, вона мала включати 144 твори, з яких він встиг написати 96. Варто зазначити, що не всі частини рівномірно заповнювалися Бальзаком. Тому третя частина, "Аналітичні етюди" так і лишилися тільки в плані.

Трудова доба письменника

Бальзак напружено працює по п'ятнадцять-шістнадцять годин на добу, він більшу частину життя проводить за письмовим столом, так би мовити в світі створюваної ним "Людської комедії".

Однак це зовсім не означає, що зовнішня біографія Бальзака зводиться нанівець. Він не втрачає жадібного інтересу й смаку до життя, бурхливого темпераменту й невгамовної енергії, залишається людиною дуже активною й діяльною. Бальзак час від часу з'являється в світському товаристві й літературних колах, робить нетривалі мандрівки по Франції та країнах Європи, зав'язує романи.

Літературна творчість стала справою його життя і всепоглинаючою пристрастю. Писав Бальзак ночами. Коли все навкруги спало і ніщо вже не могло відволікати його уваги від роботи. Він не визнавав роботи уривками: "Я не можу працювати, якщо я змушений буду перервати роботу й вийти хоча б на прогулянку. Я ніколи не працюю годину або дві". Для творчої праці йому потрібен простір у часі, десь шість-вісім годин, щоб можна було надовго ввійти в уявний світ і жити життям своїх героїв. Лягаючи спати рано ввечері, Бальзак прокидався близько дванадцятої і йшов у свій кабінет - пусту кімнату. Де не було нічого, крім простого письмового столу, на якому розміщалися кілька книг класиків (для натхнення), купи паперів та старанно заструганих воронячих пер. Сідаючи за роботу, він вдягався в балахон, схожий на чернецьку рясу.

Творчий процес у Бальзака чудово переданий у книзі С. Цвейга: "Бальзак пише й пише, без пауз, без зупинки, його фантазія,запалавши, горить невпинно. Вона, наче лісова пожежа, перебігає від стовбура до стовбура, все палкіше й несамовитіше, все швидше й інтенсивніше - і, нарешті, вогонь охоплює все навкруги. Перо в його ніжній жіночій руці так швидко летить по паперу, що літери ледве встигають за думкою.

Після чотирьох, п'яти, шести годин безперервного писання і творчості Бальзак відчуває, що більше він уже не може. Рука звисає, як батіг, очі сльозяться, кров оглушливо стукає в палаючі скроні, перенапружені нерви здають остаточно. Кава - це чорна нафта, що знову приводить в рух цього фантастичного робота, і тому для Бальзака, який більш за все на світі дорожить своєю творчістю, кава важливіша, ніж їжа, ніж сон, ніж будь-яка насолода. Проте з часом збудження, яке приносить цей напій, ставало все коротшим і Бальзакові доводилося збільшувати кількість чашок. Про один із своїх творів він писав, що довів його до кінця лише завдяки "потокам кави". Зловживання кавою повільно, але невідступно руйнувало його від природи міцний організм.

Нарешті близько восьмої ранку Бальзак відривався від рукопису. Але на цьому не завершувався ні трудовий день чи, точніше трудова доба письменника, ні процес написання його творів. Після години відпочинку розпочинався новий, не менш напружений цикл його щоденної праці. О дев'ятій з'являлися розсильні з друкарні, які приносили набрані гранки, а це означало початок наступного етапу роботи над твором. Причому, він не просто читав, виправляв і шліфував свої тексти, він здебільшого переробляв і писав заново. І так по кілька разів. На цьому він терпів значні збитки, за перенабирання тексту йому іноді доводилося повертати половину, а то й весь гонорар, але в питаннях творчості він був безкомпромісним.

Бальзак і Україна

Творчість Бальзака досягає зеніту в другій половині 30-х - першій половині 40-х рр. Він створює одні з кращих і найпопулярніших своїх творів: романи "Втрачені ілюзії", "Блиск і злиденність куртизанок".

У другій половині 1846 року під час останнього спалаху творчої активності Бальзак створює свої останні шедеври - дилогію "Бідні родичі".

У наступні два роки творчість письменника неухильно йде на спад і повністю згасає за півтора роки до смерті. Його здоров'я, підірване титанічною працею, невмолимо погіршується, кожна сторінка дається тепер йому з величезними труднощами.

Останні роки життя Бальзака у значній частині пройшли на Україні. В цілому він провів тут більше двох років. Перший раз Бальзак майже пів року гостював у Верхівні, маєтку своєї подруги Евеліни Ганської неподалік від Бердичева. Відвідав також Київ, який справив на письменника сильне враження. Він навіть замовив літографії з видами Києва, що прикрашали парадні сходи у його новому паризькому будинку.

Перші згадки про Україну з'являються в епістолярній спадщині Бальзака незабаром після встановлення листування з пані Ганською. Ці стосунки становлять чи не найбільш інтригуючий романтичний аспект його біографії. 1832 року Бальзак одержав листа, який був відправлений з Одеси й підписаний таємниче "Іноземка". В ньому загадкова кореспондентка писала "Я читала Ваші твори, а серце моє калатало; Ви показуєте переконливо високу гідність жінки; її кохання - дар небес, божественна еманація. Мене захоплює у Вас надзвичайно чутлива душа, адже завдяки їй Ви розгадали душу жінки". Кореспондентка не розкрила своє ім'я і не вказала адреси, більше того, вона написала: "Для Вас я іноземка і залишусь нею назавжди", але разом з тим просила підтвердити в газеті одержання листів. Письменник дав таку об'яву: "Пан де Бальзак одержав послання, адресоване йому; він зміг лише сьогодні повідомити про це і шкодує про те, що не знає, куди надіслати відповідь".

Після цього таємнича кореспондентка відкрила своє ім'я. Так в життя Бальзака увійшла графиня Евеліна Ганська, уроджена Ржевуська, тридцятилітня дружина багатого поміщика Ганського, який був старший за неї на двадцять два роки. У Ганських було чимало маєтків на Україні, а жили вони постійно у Верхівні.

Між Бальзаком і Ганською встановлюється жваве листування, а наприкінці серпня 1833 року відбулася їх перша зустріч. Вони бачилися кілька разів у Швейарії, Парижі-. Коли Бальзак дізнався про смерть Ганського, його давня мрія про одруження з "північною зіркою" стає реальною. Він починає активну діяльність у цьому напрямку, переборюючи не тільки численні зовнішні перешкоди, але й опір самої Ганської. Влітку 1843 року Бальзак їде в Петербург з наміром добитися дозволу Миколи І на одруження з Ганською. Він подумує навіть про переселення в Росію, однак на прохання про аудієнцію отримує записку з особистим підписом Миколи І: "Пан де Бальзак письменник і пан де Бальзак дворянин може взяти карету коли йому заманеться". Після цього Бальзакові не лишалося нічого, як негайно покинути Петербург. У часи Лютневої революції Бальзак, виклопотавши у республіканського уряду закордонний паспорт, знову виїжджає у Верхівню. Цього разу він залишається на українській землі близько півтора роки.

Пробує працювати над новими творами, але робота не йде. Головна причина - неухильне погіршення здоров'я письменника. Він домагається від Ганської згоди на одруження, але та продовжує вагатися. Врешті-решт Ганська дає згоду на шлюб з Бальзаком і 14 березня 1850 року вони обвінчалися у Бердичівському костьолі св. Варвари. Незабаром виїхали в Париж, куди Бальзак прибув у такому тяжкому стані, що довелося скликати консиліум лікарів. Однак медицина вже не могла допомогти і 18 серпня 1850 року Бальзак залишив цей світ.

На похоронах творця "Людської комедії" виступив Віктор Гюго, який сказав: "Бальзак був одним з перших серед великих, одним з кращих серед обранців. Всі його книги утворюють одну книгу, книгу живу, блискучу й глибоку, в якій рухається і діє вся наша сучасність, втілена в цілком реальних образах, на яких лежить печаль розгубленості й жаху"...