Данте Аліг'єрі, видатний італієць з світовим ім'ям, народився у Флоренції, у травні 1265 року. Походив з роду римських громадян, і наполегливо підкреслював його знатність, хоч фактично належав до середнього класу. Про його батьків і дитинство відомо дуже мало. У дев'ятирічному віці, як розповідає Данте в "Новому житті", він покохав дівчинку свого віку, і пам'ять про це змінила його душу та життя. Це почуття визначило ідеальне і піднесене єдинство, яке так вражає в творчості Данте. На основі випадкових спогадів поета можна визначити, що він отримав дуже поверхневу і недостатню освіту, яку доповнив і довів до межі досконалості завдяки наполеглевій праці в зрілому віці.

У двадцят чотири роки прийняв участь у військових операціях проти сусідніх міст - Ареццо, битва при Кампальдино, і Пізи, осада Капрони. В 1296 році одружився, а в 1300 здійснив відповідальні дипломатичні доручення і виконував обов'язки пріора. Данте грає значну суспільну роль і приймає активну участь у політичному житті рідного міста. У той період він представляє інтереси своїх однодумців при папському дворі (січень 1302 р.), "чорні" (керовані родом Донати, були політичними опонентами "білих" до яких відносився Данте), у Флоренції віддали його під суду, звинувативши в підкупі та хабарництві, інтригах проти церкви і засудили до вигнання на два роки, великому штрафу і позбавили права займати публічні посади. Оскільки Данте не був спроможний оскаржити це рішення, судді постановили вигнати його назавжди, а у випадку появи в Флоренції - спалити на вогнищі. Цей інцидент дуже образив гордого поета. Його запальне і безкорисне бажання працювати на користь Батьківщини було втоптано в багно.

Протягом 1302-1304 років він мав намір, в союзі з другими "білими" вигнанними гібеленами (та політична сторона, яка боролась за своєрідну феодально-демократичну республіку), повернутися у Флоренцію, але картина особистих інтриг і аморальності в їх стані відштовхнула його. Він віддалився від своїх однодумців й організував "партію із самого себе". Протягом двадцяти років поет мандрував по Італії, користуючись підтримкою освітчених магнатів і правителів окремих міст. Про роки цих блукань відомо мало; Данте побував у Вероні, Казантині, Луніджані, Равені. До 1310 року відноситься останній спалах політичних надій Данте: в цей час до Італії прибув імператор Генріх VII Люксембургський, на якого гібелени покладали великі надії. Та Генріх помер в 1313 році і не встиг нікому з них відкрити доступ у Флоренцію. Вигнання поета було підтверджено декретом 6 січня 1315 року, двічі його виключали з числа громадян, що потрапили під амністію (1311-1316 років).

Останні роки Данте провів у Вероні і Равені, помер у Равені, оточений увагою та турботою покровителя Гвідо Новелло да Полента. Тіло видатного поета всіх часів та народів покоїться у Равені й до сьогодні , незважаючи на всі спрби Флоренції повернути у свої стіни прах того, кого вона не змогла зберегти при житті. Сумне і тривожне життя змучило нарешті душу Аліг'єрі та разом з тим воно підготувало і зумовило велич його, як поета. Його творчість, безсумніву, не могла б вилитись у ті форми, які вона прийняла, якби Данте спокійно прожив свій вік у Флоренції і віддав своє дозвілля суспільним справам. Роки вигнання призвали до життя і багато в чому зумовили пафос настрою "Божественної комедії". Початок діяльності Данте тісно пов'язаний з новим напрямком в історії італійської поезії, відомої під назвою школи "хтивого нового стилю" (термін Данте). Крім нього до неї входили: його близький товариш Гвідо Кавальканті, Лапо Джані, Чіно да Пістойя та інші. Програма і творчі результати цього літературного напрямку різко відрізняються від попередніх сіцілійської та болонської школи, ще сильно пов'язаних іноземними провансальськими зразками.

"Божественна комедія" писалася майже чотирнадцять років. Слово "божественна" додано після смерті Данте його шанувальниками. Для нього то була "комедія", окрім того, "poema sacra" - священна поема, трактує про откровення неземного буття. Поет, безперечно, переслідував повчальні цілі й писав твори не тільки етичного та релігійного змісту, але й наукового. Разом з тим - це глибоко особиста й інтимна лірика, кохання до Беатріче, свідомо оформлена в поетиці "нового стилю" шукає розкриття і обгрунтування в аспектах теології Фоми Аквинського, вироста до розмірів і таємничості спасаючої благодаті (gratia effsicieno). При токому універсалізмі духовного діапазону, де істинно "все в мені - і я у всьму", не може бути нічого випадкового та зайвого. Без космографії, астрономії та математики, без системи світу Птоломея Данте ніколи не розкрив би і не знайшов себе. І не тому слід дивуватись, що наука присутня в "Божественній комедії", а тому, що моментами примарні наукові побудови є такими місткими і еластичними, здатними вмістити в собі найдивніші душевні своєрідності.

Велич Данте проявляється в здібності творчо відчути органічну єдність світу. Самобутність світовідчуття як цілісності, дозволило видатному італійцеві глянути на світ інтимно й сердечно в тому розумінні, що для нього немає суттєвої різниці між "маленькою Флоренцією - логовищем, де Данте відпочивав ягнятком", і "великої Флоренції" - всесвіту, - це поняття для елохи Данте залишалося книгою за сімома печатками. Ми ближче і краще, ніж сучасники Данте, можемо зрозуміти його піднесену інтуїцію. Для нього космографія і етика, "бездушний образ" природи світогляду людини є дещо ціле, міцно пов'язане одне з одним. Зло, повставши із глухих таїн душі, - то саме зло, яке, як черв точить зсередини прекрасну серцевину божественного плоду всесвіту, змучений в самому ценрі землі Люцифер - величезний, огидний і конкретний; паща, крила й кольори якого можна описати, підрахувати і оприділити.

Матеріальність і тілесність "Пекла" особливо легко дозволяє розпізнати сторону обдарованості Данте в блискучому плані "Чистилища" і "Рая". Самий характер пластики двох останніх частин незвичний і нетрадиційний, його можна розпізнати лише в результаті повторного читання та вивчання. "Божественна комедія" поділяється на три частини - кантики: "Пекло", "Чистилище" і "Рай", кожна з яких складається з тридцяти трьох пісень, що в сумі та поєднанні з вступною піснею дорівнює цифрі сто. Кожна частина ділиться на дев'ять відділень плюс додатковий десятий: вся поема написана трьохрядковими строфами (терцинами), кожна з частин закінчується словом "зірка", ("stelle"), знаменна в кожній із складових частин цілого. Символіка "ідеальних чисел" - "три", "дев'ять" і "десять" найкращим чином визначила всі розділені поеми й особливо рельєфно оприділилась в локалізації центральної особистої мети Данте, сцени видіння Беатріче в тридцятій пісні "Чистилища". Поет не лише приурочив її тридцятій пісні (кратне трьом і десяти), він помістив слова Беатріче у саму середину пісні (з сімдесят третього вірша; у пісні всього сто сорок п'ять віршів); якщо прибавити до цього місця в поемі - шістдесят три пісні, а після неї - ще тридцять шість, до того ж числа утворюються з цифр 3 і 6 і сума цифр в обох випадках дає 9, то дивовижний композиційний дар Данте вражає ще більше.

Незважаючи на багатство і складність матеріалу, присутність цілої юрби діючих персонажів, вичерпної характеристики, майстерності відбору деталей, в поемі відчувається центральне положення Беатріче. Це вона посилає до Данте Вергілія, по її навіянню Вергілій на вершині чистилища передає Данте Стацію. Вона приходить йому на допомогу в важкі хвилини, вона зустрічає його в усій красі та тріумфі, в земному раю.

Лаконізм і інтенсивність дантового стилю передбачає допитливе і прискіпливе вивчення натури. І для нас не є несподіванкою відомість про те, що Данте був чудовим спостерігачем і знавцем реального життя. Абстрактне мислення й етична досконалість не обмежили його живее змушує пригадати дорогоцінні слова Сент-Бьове, вказавшого на одну знаменну властивість достоту глибинної поезії: "Існує степінь поезії, яка ним приводиться і зливається з ним".