"Ті, хто шукає рай на землі, повинні приїхати у Дубровнік"- сказав Бернард Шоу. Насправді Дубровнік, Спліт та й уся Далмація вже з першого погляду причаровують гармонічним поєднанням унікальних витворів людини та навколишнього природного середовища. Далматська земля, яка розташована на східному узбережжі Адріатики по праву вважається дорогоцінною перлиною хорватського народу. Тому не даремно кажуть, що Хорватія - країна блакитного Адріатичного моря.

"Сонце, море, каміння… Таке буяння звуків, кольорів та форм! Гармонія. Гармонія в усьому" - казав про Дубровнік відомий югославський мистецтвознавець Іван Раос. Щороку в Дубровніку відпочивають туристи з усього світу.

"Природа та історія простягнули руки одне до одного та утворили на цьому місці, на адріатичному узбережжі, кам'яну казку" - кажуть про себе мешканці Дубровніка. З таким виразом не можна не погодитись. Саме тут стає більш зрозумілим влучне хорватське прислів'я: "ремесло - золото". Люблять хорвати не тільки завзято працювати своїми "золотими" руками. А після кропіткого робочого тижня приємно проводити час в оточенні близьких та родичів. Ось чому й нам з вами стане у нагоді дотепна хорватська казка про дівчину-жабу, яка була нареченою кмітливого на розум королевича. Отож приєднаємось до великої хорватської родини у затишний сімейний вечір та послухаємо на задоволення народну мудрість.

Дівчина-жаба

Жили собі чоловік та жінка, і не було в них дітей. Уже й старість підходить, а вони все самі. "Хоч би жабеня яке-небудь - і то веселіше б жилося", - не раз було сумно зітхає жінка. І от якось повертаються вони додому - а в них у хаті... Хто б ви думали? Жабеня на лаві сидить. І то добре, бо краще з жабеням віку доживати, ніж самотнім нудитися.

Скоро чи поволі, а час минав, і з жабеняти виросла жабка. І така вже спритна та жвава вдалася, що й хвилини в хаті не всидить, усе по дворі вистрибує.

Старий чоловік цілими днями у винограднику порався, а жінка йому обідати носила. Але якось вона почала скаржитися, що ноги вже зовсім не ті, ослабли, мовляв, не знає, як обід чоловікові занесе. Саме тут прибігла жаба знадвору, а їй було вже чотирнадцять років, та й каже:

- Мамо, ви вже старі, нездужати стали, то давайте я занесу татові обід, а ви тим часом відпочиньте собі.

- Люба моя донечко-жабо, - відказує їй мати, - як же ти понесеш обід, коли ти навіть рук не маєш, щоб горщика тримати?

- А ви поставте мені його на спину й прив'яжіть - якось уже донесу, не журіться.

- Що ж, донечко, спробуй, якщо зможеш.

Мати поставила горщик з обідом їй на спину, прив'язала до лапок і провела з хати. Понесла жаба обід. До хвіртки дійшла поволі, а далі ніяк відчинити ту хвіртки не може. І сяк, і так - не дістає до клямки. Тоді почала вона батька гукати. Почув батько, відчинив хвіртку, узяв горщик і сів обідати. А жаба просить, щоб підсадив він її на черешню. Батько висадив її, і тут вона почала співати. Виспівує, аж повітря довкола бринить, та так гарно, ніби то віла (казкова дівчина-русалка) повабна співає.

А в цих краях саме королевич дичину полював і почув той дивний спів. Коли пісня скінчилася, він підійшов до старого й запитав, хто це співав так чудово. Старий батько відповів, що він нікого не бачив і нікого не чув. Чув, як ворони, пролітаючи в небі, каркали, а більше нічого.

- Дуже прошу вас, - не переставав питатися королевич, - будь ласка, скажіть мені, хто це співав: якщо хлопець - моїм побратимом буде, якщо дівчина - за дружину візьму.

Але старий відмовляється, мовляв, не знає. Соромно йому, бачте, що дочка в нього жаба. Поїхав той королевич, так нічого й не дізнавшись.

Другого дня жаба так само принесла старому батькові обід, він її висадив на черешню, і вона знову почала співати. Приїхав і королевич на полювання - уже навмисне, аби тільки ще раз почути той спів і побачити, хто ж то співає. А жаба виспівувала мило-любо на черешні, аж луна йшла довкола.

Коли спів її стих, королевич знов підійшов до старого й став допитуватися, хто ж то співав. Але старий і цього разу не сказав йому правди.

- А хто ж вам обід приносив? - запитав його королевич.

- Я сам, - відповів старий. - Пішов додому, але такий утомлений був, що й їсти не схотілося, ото сюди приніс та тут собі й пообідав.

- Той спів мені серце з грудей виймає, - мовив королевич. - А ви ж, напевне, знаєте, хто це так співає; скажіть мені: якщо хлопець - моїм побратимом буде, якщо дівчина - за дружину візьму.

Старий завагався: сказати чи ні?

- Сказав би я вам, та соромно мені, і вам незручно буде.

- Та кажіть, не бійтеся.

І старий батько розповів, що то співає жаба і що вона - його дочка.

- Скажіть їй, хай зійде на землю, - попросив королевич.

Жаба спустилася на землю і заспівала ще раз. Від щастя в молодого королевича затріпотіло серце в грудях, і він їй каже:

- Будь моєю нареченою. Завтра до палацу мають прийти наречені моїх двох старших братів, і чия наречена принесе найкращу квітку, тому з нас батько обіцяв своє королівство. Приходь і ти як моя наречена й принеси квітку, яку сама обереш.

- Добре, прийду, - відповіла йому жаба, - тільки пришли мені білого півня, я приїду на ньому.

Королевич повернувся додому й прислав їй білого півня. А вона попросила в сонця сонячні шати.

Тільки одягла вона ті шати, як зробилася найкращою в світі красунею. Підійшла до білого півня - а півень став білим конем. Узяла дівчина в руку пшеничний колосок, сіла на коня й поїхала до королівського палацу.

А там уже зібралися всі сини короля зі своїми нареченими.

Підходить король до нареченої найстаршого сина й питає, яку квітку вона принесла. А та показує йому троянду. Підійшов король до нареченої середнього сина й питає, яку квітку вона принесла. Та простягла йому гвоздику. Обернувся король до нареченої наймолодшого сина, побачив у неї в руці пшеничний колосок та й каже:

- Ти принесла найкращу й найкориснішу квітку: видно, розумієш, що без пшениці жити не можна. Гарною, отже, господинею будеш. Бо чого варті горді троянди та пишні гвоздики, коли хліба нема? Виходь заміж за свого нареченого, мого наймолодшого сина, і я передам йому королівство.

Дівчина так і зробила і стала королевою - такої гарної королеви ще світ не бачив.

Розум жінки - щастя її чоловіка