27 листопада 2003 року виповнилося 140 років від дня народження української письменниці.

Звичайно ім'я Ольги Кобилянської асоціюється насамперед з її повістю "Земля". Тема братовбивства, відображена ще в Біблії, - "Каїне, де брат твій Авель?" - одержала в української письменниці настільки високе соціально-трагічне звучання, що "Земля" стала явищем не лише вітчизняної, а й світової літератури.

Талановита дочка Буковини рано проявила свої творчі здібності. Не маючи можливості одержати ґрунтовної освіти, вона самотужки вивчала набутки літератури різних народів і часів. І, зрозуміло, пробувала писати сама. Першим надрукованим твором Ольги Юліанівни стала повість "Людина", яку вона написала, коли їй уже минуло за 30, що досить пізно для початківця. Але, може завдяки життєвій зрілості авторки, повість вдалася і одразу здобула схвальні відгуки. "Ціле оповідання, зложене з кількох сцен, - пише в статті "Ольга Кобилянська" Осип Маковей, - робить сильне враження правдивими вибухами чуття, що немов світять на темнім тлі здеморалізованої, тупоумної родини і не менше тупоумного окруження, на яке складається маломіська буржуазна інтелігенція".

Головна героїня повісті - Олена - розпочинає галерею жіночих образів, які в творчості Ольги Кобилянської відіграють найважливіші ролі. Активний діяч жіночого руху на Буковині, письменниця палко відстоювала права жінок на працю, освіту, повагу. Героїня наступної повісті "Царівна" (1895) Наталка Веркович якраз і уособлює ідеал письменниці: горда, незалежна, наполеглива, з багатим духовним світом Наталка врешті-решт здобуває щастя у нелегкій боротьбі із гнітючими обставинами навколишньої дійсності. Ці тенденції у творчому спрямуванні Ольги Кобилянської помітила і оцінила Леся Українка: "У своїх творах Кобилянська зачіплює найрізноманітніші теми. Найбільш відмічений нею тип інтелігентної жінки, яка бореться за свою індивідуальність проти нівелюючого і засмоктуючого оточення австрійської буржуазії...".

Але не тільки середовище інтелігенції привертає увагу письменниці. З часом в її творчості дедалі більше місце посідає селянська тема. І тут, як свідчить зокрема новела "Некультурна" (1896), Ольга Кобилянська розкриває свій задум через жінку-селянку "з уродженим почуттям витонченого", яку нещастя не зламали, а загартували. Благородство, здатність до самопожертви в ім'я ближнього характеризують Магдалену з новели "За готар" (1902). А в повісті "У неділю рано зілля копала" (1908), написаній за мотивами відомої пісні Марусі Чурай "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці", прославляється чисте й вірне кохання Тетяни до зрадливого Гриця, яке закінчується для дівчини трагічно. Повість приваблює майстерним використанням емоційно-виражальних засобів пейзажу - саме природа надає історії романтично-піднесеного характеру, що зближає її з "Лісовою піснею" Лесі Українки.

Отак, крок за кроком, наближалася письменниця до свого вершинного твору - повісті "Земля" (1902). Розпочала Ольга Кобилянська працювати над нею ще 1895 року, час від часу відкладаючи і знову повертаючись до сюжету.

А підказала його письменниці трагедія, що сталася 1894 року в буковинському селі Димка. Молодший син селянина Жижіяна убив старшого брата, аби йому дісталася у спадок батьківська земля. Хотіла Кобилянська після незвичайного успіху "Землі" написати й другу частину повісті, про що свідчить її листування з письменником М.Павликом, але здійснити цей задум їй не вдалося.

Певно немає потреби переповідати цей хрестоматійний твір. Відштовхнувшись від життєвого факту Ольга Кобилянська піднімається в повісті до широкої картини тогочасного селянського життя, немовби вирізьблюючи своїх героїв, як народні майстри-різб'ярі. Робота, робота, робота... Така щоденна доля батьків Івоніки та Марії Федорчуків, до якої вони готують і своїх синів - Михайла та Саву. Але трапляються в них і свята, плекають вони надії, що може онукам буде легше здобувати той гіркий хліб насущний. І всі ці надії падають на землю - на оті поля, "вироблені й добрі, і на них колисалися рік-річно препишні збіжжя, мов золотисте море. Аж любо було косити їх, аж любо було працювати на тім полі!". Ту любов-повагу до землі успадкували й сини Івоніки та Марії. Але кожен по-різному...

...Сталося братовбивство. Невимовне горе не лише каменем налягло на Івоніку та Марію, а й жорстоко зруйнувало те, що вони плекали все життя - віру в землю. Тепер вона стала їм ненависною як призвідниця кривавої сімейної драми. Вчинивши злочин Сава одійшов од батьків, залишивши їх наодинці з невигойними ранами.

Але ж ні, життя таки послало їм один промінчик! Це син убитого Михайла та його коханої Анни: "Дрібне хлоп'я з задуманими очима своєї матері... Воно ж дороге. Воно всіх займає. Щось має за собою, чим в'яже до себе й керує... Виросте - в нім прокинеться батьківська, героїчна вдача, глибокий, віщий інстинкт по матері, - вони попровадять його в інший світ... І він сповнить ті надії...".

Тріумф "Землі" окрилив письменницю. Зароїлися нові широкі задуми, плани... Але, як це часто буває, творчість її пішла на спад. Ні повісті "Через кладку", "За ситуаціями", ні роман "Апостол черні" та інші твори 20-30-х років не змогли порівнятися з "Землею", що обезсмертила ім'я автора.

Олексій ЖУРАВЕЛЬ, Укрінформ.