16 лютого 2003 року виповнилося 190-років від дня народження С.С.Гулака-Артемовського, українського співака, композитора, актора, драматурга

"Звідкіля це ти узявся? Де ти досі пропадав?..". Який українець не стрепенеться, тільки почувши перші акорди знаменитого дуету Одарки й Карася з опери Семена Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм"! Якби наш земляк залишив по собі лише цю воістину народну оперу, то й цього було б достатньо, аби обезсмертити своє ім'я в українській культурі. Семен Гулак-Артемовський був не тільки композитором, але й співаком, актором, драматургом, залишивши в мистецтві яскравий і неповторний слід багатогранням свого щедрого таланту.

Походив Семен Степанович із старовинного козацького роду, який осів у містечку Городище, що на нинішній Черкащині. Добре відомо, що вже з вісімнадцятого століття хутором Гулаківщина володів Патрикій Гулак-Артемовський. Його нащадки були священнослужителями, зокрема батько Семена - Степан Петрович. А дядько - Петро Гулак-Артемовський - професор Харківського університету, більше відомий нам як байкар ( й по сьогодні у шкільній програмі вивчається його байка "Пан та Собака").

Дитячі роки Семена пройшли на берегах звивистої, чарівної річки Ольшанки, в атмосфері домашнього затишку і злагоди (батько й мати були людьми освіченими, своїх дітей Петра, Павла, Семена та Марію не тільки любили, але й виховували в повазі до книги, пісні, Святого письма ). Хлопець ще змалечку вирізнявся чудовим дискантом, але батько за сімейною традицією віддав сина у 1824 році до Київського духовного училища. Сяк-так освоюючи премудрості сану священика, наш майбутній співак і композитор зате виділяється своїм неабияким голосом, що й приводить його до митрополичого хору, який співав у Софійському соборі.

Доленосним став для двадцятип'ятирічного Гулака-Артемовського 1838 рік. У червні до Києва прибув славетний уже на той час композитор Михайло Глінка з метою набрати хлопців з гарними голосами для придворної співочої капели. Обдарування Семена Гулака-Артемовського вразило Глінку і він одразу запропонував йому переїхати до Петербургу. На початку жовтня того ж року молодий співак уже був у столиці Росії.

Немалою перешкодою у світському навчанні Гулака-Артемовського була приналежність до духовного відомства, але завдяки клопотанням Глінки спеціальною постановою Синоду він був звільнений від духовного сану і мав тепер можливість "вступити на цивільну службу".

Віднині Гулак-Артемовський став вільною людиною. Почалася прекрасна пора: Глінка навчав його не лише виразності виконання, дикції, грі на музичних інструментах, а й, що найважливіше, основам композиторського мистецтва. Вже навесні 1839 року при допомозі композитора Даргомижського та князя-мецената Волконського в театральному залі Юсупівського палацу відбувся перший публічний концерт Гулака-Артемовського. Успіх окрилив молодого виконавця, а пропозиція відомого власника уральських заводів П. Демидова фінансувати його навчання в Італії додала впевненості в опануванні висот виконавської майстерності. Влітку цього ж року він виїздить до Парижа, а потім до Флоренції.

Публіка Флорентійського оперного театру в 1841 році почула Гулака-Артемовського в опері В. Белліні. Один сезон проспівав він з трупою флорентійців і отримав запрошення до Петербурга. Його контракт був надзвичайно кабальним, але це була єдина нагода займатися улюбленою справою. Партія лорда Генріха в опері Доніцетті „ Лючія ді Ламмермур „ стала і дебютом і трампліном до тривалого успіху на сцені Великого театру. Справді творчою перемогою стала партія Руслана в опері Михайла Глінки "Руслан і Людмила". На одній із вистав був Тарас Шевченко: „...Ну й опера! Особливо, коли Артемовський співає Руслана.

Чудовий співак - нічого не скажеш", писав він у листі до Г. С. Тарновського.

Тепла дружба впродовж багатьох років пов'язувала Гулака-Артемовського з Тарасом Шевченком. У період заслання поета саме Семен Степанович знаходив можливість всіляко допомагати йому і матеріально, і морально.

До кінця 1850-х років творча кар'єра співака складалася вдало і багатогранно: насичена концертна діяльність, численні оперні партії, композиторська робота (саме у цей час він написав музику до народних слів "Стоїть явір над водою" з посвятою Тарасу Шевченку); у планах виношувався задум написати оперу з української історії. Тим часом критика з жалем відзначала, що його колись чистий і оксамитовий бас втрачає свою силу і чистоту.

Це усвідомлював і сам Гулак-Артемовський. Тому вже з початку шістдесятих наполегливо працював над оперою „Запорожець за Дунаєм". Сюжет опери був підказаний професором-істориком Миколою Костомаровим, а все решта - текст вокальних номерів і прози, оркестрова партитура та клавір, а також лібрето - оригінальна авторська робота композитора. За своєю формою „Запорожець за Дунаєм" - типовий зразок лірико-комічної опери, у якій поряд з комедійною лінією ( Карась - Одарка ) розвивається лірико-романтична (Оксана - Андрій ).

Всього в опері було 22 музично-вокальних номери. Музика Гулака-Артемовського глибоко народна. Він скористався інтонаціями, мелодикою багатющої української пісенності, проявивши як композитор всю глибину розуміння національної тематики.

Вперше опера "Запорожець за Дунаєм" була поставлена на сцені Маріїнського театру в Петербурзі 14 квітня 1863 року. Першим виконавцем партії Карася був сам композитор. Публіка захоплено прийняла спектакль, а хореографічні номери вимагала виконати повторно. Рецензії були всуціль схвальними, а про Гулака писали, що він " ... показав свій блискучий комедійний талант".

Але при всій любові та пошані до нього, співак відчував, що його артистична дорога завершується. Двадцять два роки самовідданої праці на сцені пролетіли неймовірно швидко. У 1864 році його звільняють з Маріїнського театру, призначивши пенсію, але, завдяки покровительству великого князя Миколи Миколайовича, Гулака-Артемовського перевели до Москви у Великий театр. Там він ще деякий час співав низькі басові партії, але в 1865 році залишив сцену назавжди.

Останні роки життя нашого великого земляка пройшли в Москві, де він і похований (помер 17 квітня 1873 року). Тривалий час його могила на Ваганьківському кладовищі була зовсім занедбана, лише в 1952 році стараннями артистів Московського музичного театру імені К. С. Станіславського та В. І. Немировича-Даньченка на ній було встановлено пам'ятник з написом "Семен Степанович Гулак-Артемовський. Композитор, співак, автор опери „Запорожець за Дунаєм".

Тріумфально йшла ця неповторна опера не лише на вітчизняній, а й багатьох сценах світу. І нині репертуар Національної опери імені Т.Шевченка в Києві неможливо уявити без "Запорожця за Дунаєм". Багатогранна творча спадщина Семена Гулака-Артемовського служить на славу Україні незалежній.

Наталка ЩИРА (Укрінформ).