Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня (29 серпня ст. ст.) 1769 року в родині дрібного дворянина, що служив канцеляристом у Полтавському магістраті. У Полтаві минули дитячі та шкільні роки Котляревського. Перші знання хлопець міг дістати у парафіяльній школі. З 1780-го року Котляревський вчиться у Полтавській духовній семінарії, але у 1789-му залишає її, не закінчивши повного курсу навчання.

Життєрадісного юнака не приваблювала духовна кар'єра. Спочатку він служив чиновником у різних полтавських канцеляріях, пізніше був домашнім учителем у поміщицьких родинах на Полтавщині. Саме на цей час - середина 90-х років XVIII ст. - і припадає початок роботи Котляревського над поемою "Енеїда".

На початку XIX століття Котляревський уже був широко відомий як письменник, автор поеми "Енеїда", перші три частини якої з'явилися двома виданнями 1798 і 1808 pоків. Крім того, поема поширювалася і в численних рукописних списках. На літературну ниву письменник прийшов з новими методами творчості, новим змістом, дав їй чисту народну мову. Це було тим новим словом, яке сказав І.П.Котляревський у тодішній українській літературі, і воно не обмежується лише літературою, а глибоко зачіпає і сферу громадських стосунків на Україні. Читаючи талановиту пародію, сучасники побачили, що мова, якою гордувало панство й усі ті, хто до нього тяглися, в руках справжнього майстра слова обертається на чарівний витвір краси й глибоких думок.

Поруч з іскрометним гумором у поемі неприкрито бринить жаль за вільною старовиною, героїчним минулим. Дванадцять років (1796-1808) перебував Котляревський на військовій службі. Але і в період служби Котляревський продовжував писати. Пішовши у відставку, Котляревський оселяється у Полтаві і з 1810 року займає посаду наглядача в Будинку для виховання бідних дворян. З початком Вітчизняної війни 1812 року, Котляревському як офіцерові було доручено сформувати 5-й козачий полк.

Після розгрому наполеонівської армії він із запалом віддається театральній діяльності, бере участь у влаштуванні любительських вистав, виконуючи ряд комічних ролей в популярних тоді п'єсах Княжніна. У 1816 pоці І.П.Котляревського було призначено директором Полтавського театру. Зрозумівши, який величезний талант у актора-кріпака Щепкіна, що виступав у складі гастролюючої в Полтаві трупи Штейна, він близько сходиться з ним, допомагає викупити актора з кріпацтва. В цей час Котляревський пише п'єси "Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник", які й були з успіхом поставлені у 1819 pоці на сцені Полтавського театру.

Спільна театральна діяльність Котляревського і Щепкіна протягом чотирьох років (1818-1821) дає відчутні результати: Полтавський театр стає провідним на Україні, про нього шириться добра слава.

В останні роки життя Котляревський майже не виїжджає з Полтави. У 1827 році йому довелося зайняти ще й посаду попечителя "богоугодного заведения" (так називалися тоді лікувальні заклади, притулки і богадільні).

У 1835 році через хворобу Котляревський залишає службу і йде у відставку. Його безперервно відвідували друзі та знайомі. Незадовго перед смертю він відпустив на волю дві сім'ї своїх кріпаків і роздав родичам та знайомим усе своє майно. Помер Іван Петрович 29 жовтня 1838 року. На похорон зійшлося населення всього міста, виявляючи свою глибоку шану великому письменникові і простій, щирій, гуманній людині.

Згодом на його могилі було споруджено пам'ятник у вигляді невисокої колони із позолоченим хрестиком, що спиралася на чотиригранний постамент, де на мідній дошці було зроблено напис: "Майор И.П.Котляревский, сочинитель "Энеиды" на малорусском наречии". До речі, цей пам'ятник теж створив Л.В.Позен, земляк Котляревського.

Починаючи з "Енеїди" І.П.Котляревського, народна мова увійшла в українську літературу як неодмінна її складова. Такі заслуги не забуваються, і правду писав Т.Г.Шевченко про славу, що навіки вкрила першого письменника нової української літератури:

Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люде:
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть.

Тетяна ЯРГІНА, Укрінформ.