З хурджином за плечима піднімається угору молодий абхазець. Хурджин - абхазька подорожня сумка. Чимало у ній не лише харчів, а й батьківських порад і мудрих оповіданнь. Абхазія - сонячний край. Вона, мов квітучий сад, розташована між теплими хвилями Чорного моря та сивими вершинами Кавказьких гір.

Від прадіда до діда, від батька до сина переходить мудрість давніх. Любов до рідної землі та злагода у родині - одвічні скарби у духовній скарбниці абхазького народу.

ЗЛАГОДА

Жив-був на світі старий дід. У нього було п'ятеро синів-соколів. Усі сини давно вже одружились, але жили спільно із своїм батьком. Було в них у господарстві багато худоби.

Люди милувалися щирою дружбою й злагодою, які панували між братами, їхніми дружинами та батьком.

Якось напередодні Нового року пішов густий сніг. До ранку намело високі кучугури. Рано-вранці старий батько пішов до хліва подивитися на свою худобу й помітив на снігу людські сліди. І надумав він дізнатися, куди ведуть ті сліди. Взяв дід у руки ціпок та й почапав по слідах. Сліди привели старого до невеличкої хатинки, що стояла на широкому подвір'ї.

Дід відчинив двері й побачив кількох чоловіків, які грілися біля вогнища. Чоловіки запросили діда до гурту, і він також присів біля вогню.

Це були не прості люди, а особливі. Що вони замислять собі, все завше збувалося. Ось один і каже Дідові:

- Ти, діду, багатий чоловік. Всього у тебе вдосталь. Отож годі тобі розкошувати. Ми заберемо все твоє багатство. Тобі залишимо щось одне - те, що ти сам вибереш.

- Я мушу обдумати це,- сказав дідусь,- і порадитися з синами.

Невідомі чоловіки дозволили дідові піти додому й там обміркувати все, що йому сказано.

Довго думав-гадав дід, як прийшов додому. Сини довідались від батька, чого він журиться, й обурилися з намірів невідомих людей: - Нічого ми нікому не віддамо! Це наше майно! Ми самі його власними руками набували! - схвильовано вигукували всі.

В сім'ї зчинилася суперечка, найстарший син сказав:

- Нехай забирають усе, а нам залишать худобу.

- Нехай забирають усе, крім коней,-висловив свою думку середній син.

- Про мене, нехай усе беруть, тільки будинок та подвір'я залишать,- промовив найменший син.

Довго сперечалися брати між собою, ображали один одного, але так ні до чого й не домовились. Невістки і дід у їхню суперечку не втручались.

Трохи згодом до свекра підійшла найстарша невістка й сказала йому:

- Йдіть, тату, завтра до тих чоловіків і скажіть: хай забирають усе наше майно, всю худобу, двір, будинок - усе, що ми маємо, тільки хай залишать нашу дружбу, злагоду, які досі були в нашій сім'ї. Я бажаю, щоб наша сім'я знову жила в мирі, як і колись.

На другий день уранці пішов дід до тих невідомих чоловіків і висловив їм своє побажання.

Один чоловік голосно засміявся і мовив до діда:

- Ти мудро надумав, діду. Ще б пак! Якщо твоя сім'я житиме в мирі і злагоді, то ми ніколи не зможемо oвідібрати у тебе твого багатства. А якщо вже ти так розумно вирішив, то ми нічого в тебе не візьмемо. Повертайся додому й живи собі на здоров'я.

Дідусь дуже зрадів тій мові й заквапився додому. Сини і невістки також дуже зраділи звістці, яку він приніс.

І знову всі зажили мирно й дружно