МУДРІСТЬ БУКОВИНИ
Чарівна мелодія гуцульської сопілки ллється десь високо у горах. То співає прутська течія старі пісні гірських музик. Буковина - пісенний край. Де з мудрим словом, а де й солодкоголосою піснею триває плідна праця буковинських майстрів. Віддавна робота й творчість на рідній землі спонукали буковинців оспівувати свій край у численних казках та легендах.
ЧОЛОВІК-НЕВИДИМКА
На краю села під лісом жив селянин. Одного дня він пішов по хмиз. Назбирав великий оберемок, завдав собі на плечі і рушив до стежки. Але стежка ніби пропала. Селянин довго блукав нетрями, зморився, але вийти з лісу не міг. Вечір застав його на маленькій галявині.
"Ляжу отут до завтра..." - подумав чоловік. Ліг на-траву, та тільки заплющив очі, як почув дивний голос:
- Не спи, чоловіче! Незабаром у твоєї жінки народиться донька. Коли їй мине сімнадцять років, вона стане моєю жінкою. За нею прийде злотогривий кінь з діамантовим сідлом.
Минуло небагато часу. Жінка селянина справді народила доньку й назвала її Марійкою. Дівчина росла красунею. І незчулися батьки, як минуло сімнадцять років. Та одного разу на подвір'ї селянина з'явився злотогривий кінь з діамантовим, сідлом. Що було робити? Скликав Марійчин батько людей, поспівали, повеселилися, а потім посумували та й висадили дівчину в діамантове сідло. Кінь знявся під саме небо й полетів. Приніс Марійку до чарівного палацу. Там не було ні душі. Але коли стемніло, з'явився чоловік. Марійка його не бачила, та чула, що він говорить, дихає, сміється.
Прожили отак кілька місяців. Одного дня Марійка сказала:
- Пусти мене до тата й мами в гості.
- Їдь, але не бери від них нічого, бо кінь скине тебе з сідла і вб'є,- відповів чоловік.
Марійка поїхала. Побула, наговорилася з мамою й татом скільки душа бажала.
- Який у тебе чоловік? - спитала мати.
-- Дуже добрий, мамо, але я ще його не виділа. У днину десь блукає, а вночі хоч і є, та невидимий.
Мати дала доньці сірничок і свічку, порадила:
- Візьми, присвітиш, як чоловік засне. Тільки так його побачиш.
Марійка взяла подарунок, сіла на злотогривого коня і вирушила додому. Сірничок і свічечка були такі тяжкі, що кінь не міг знятися в повітря, ледве йшов. Хотів скинути молодицю з сідла, але пожалів - вона була дуже файна й добра.
Вночі, коли чоловік заснув, Марійка запалила свічку і побачила такого красеня, що очей відвести не можна. Але він прокинувся, люто скочив з постелі, закричав:
- Тоді мене побачиш у другий раз, коли зносиш залізні черевики, зіб'єш залізну палицю. А доти будеш носити на собі залізний обруч і блудити по світу.
Тільки сказав це, як Марійка опинилася за брамою палацу з залізними черевиками на ногах, залізною палицею в руці і залізним обручем навколо тіла. Гірко заплакала жінка і зі сльозами на очах рушила світ за очі. Довго і чи ні, а серед широкого поля здибала П'ятницю.
- Чого, молодичко, плачеш? - спитала П'ятниця.
-- Як не плакати, коли маю зносити ці залізні черевики і збити цю залізну палицю, доки трісне на мені залізний обруч. Тільки тоді повернуся до свого чоловіка.
Пошкодувала П'ятниця Марійку і подарувала їй золоту кужівку.
- Бери, може, стане тобі в пригоді,- мовила.
Молодиця подякувала й пішла далі. Іде, пряде золоте повісмо й сльози витирає. Серед жовтої пустелі зустріла її Субота.
- Чого, молодичко, плачеш? -спитала.
Марійка розповіла про свою біду. Змилостивилася Субота і подарувала жінці золоту самоткачку.
- Бери, може, стане в пригоді,-сказала.
Подякувала Марійка й пішла далі. Іде, пряде золоте повісмо, звиває золоту нитку в золоту моташку й сльози витирає. Серед лісу зустріла Неділю.
- Чого, молодичко, плачеш?-спитала Неділя.
- Як не плакати, коли треба зносити залізні черевики збити залізну палицю, доки трісне на мені залізний обруч, і я повернусь до свого чоловіка.
Неділя подарувала жінці золоту квочку з маленькими золотими курчатами.
- Дивись добре: куди йтиме квочка, туди йди і ти,- порадила.
Квочка пішла вперед, а Марійка - за нею. Довго йшли, доки добралися до великої ріки. Квочка полетіла на вербу і почала квоктати. Марійка позбирала золотих курчат і поклала їх коло матері, а потім сама видряпалась туди з кужівкою і самоткачкою. Верба нахилилась аж на другий берег ріки, і Марійка опинилась перед палацом свого чоловіка.
В палаці вже ґаздувала інша жінка. Вона стала на порозі і спитала:
- Що хочеш, молодице, за свою золоту квочку?
- Хочу видіти твого чоловіка і поговорити з ним. Коли стемніло, друга жінка накрила чоловіка мертвим полотном і впустила Марійку в його кімнату. Марійка почала плакати-голосити:
- Ніжки в мене болять від залізних черевиків, рани від залізної палиці кривавлять мені руки, обруч тисне мої груди і дихати не дає. Зжалься наді мною, господарю мій.
Чоловік навіть не поворухнувся і не відповів, бо крізь мертве полотно не проходили Марійчині слова.
Вранці друга жінка спитала:
- Що хочеш за золоту кужівку?
- Хочу ще раз видіти твого чоловіка і поговорити з ним.
І другої ночі Марійка проливала гарячі сльози, сумно приповідала. Та чоловік нічого не чув, бо друга жінка не забула накрити його мертвим полотном. Зате її слова почув слуга, що стояв коло дверей. Вранці він розповів господареві про нічне голосіння в кімнаті.
Господар сказав слузі:
- Як почуєш цієї ночі голосіння, то отвори двері і стягни з мене все, чим я буду накритий.
На третій день друга жінка спитала:
- Що хочеш за свою золоту самоткачку?
- Хочу третій раз видіти твого чоловіка і поговорити з ним,
Третьої ночі Марійка ще дужче голосила над своїм чоловіком, але він знову нічого не чув. Та зайшов слуга, що слухав усе за дверима, і стягнув з господаря мертве полотно. Той розкинув спросоння руки і вдарив по обручу. Обруч на Марійці тріснув, і вона народила діамантового сина.
Коли дитина закричала, чоловік прокинувся. Він зрадів, стягнув з Марійки залізні черевики, викинув залізну палицю.
Відпочила Марійка, а вранці, коли прокинулася, Другої жінки вже не було в палаці: мусила піти собі, бо пропали чари, що мали силу над Марійчиним чоловіком.
Скоро в палаці відсвяткували хрестини. Бабця яка розповіла цю легенду була за кухарку. Варила молочко, молоко збігло, і вона сюди прибігла і вам про все розповіла.
До розумної жінки й гори прислухаються.

|