"Заспівай свою коплу" - так кажуть у Колумбії, коли хочуть краще зрозуміти співрозмовника. Копла - імпровізована пісня. Мистецтво пісенної імпровізації є дуже поширеним у народній творчості колумбійців. Колумбія - країна природної та етнічної мозаїки. Ця музична країна розташована на крайньому північному-заході Південної Америки . На півночі її омивають води Карибського моря, на заході - Тихого океану.

Колумбійці - нація, яку складають метиси (євро-індіанці) - 56%; європейці - 22%; мулати (афро-європейці) - 14%; африканці - 4%; самбо (афро-індіанці) - 3%; індіанці -1%. Хто ж такі колумбійці? Вони й самі афористично розповідають про себе. Книги Габріеля Гарсії Маркеса, відомого прозаїка і публіциста, лауреата Нобелівської премії та пісні Шакіри, сучасної популярної співачки яскраво зображують національний характер.

"Ті, хто у Барранкілью йдуть, втратять своє місце тут." - каже колумбійське прислів'я. В наш час, ця країна - пісняр - вернісаж культур народів Латинської Америки. Сьогодні ми з вами можемо поринути у казковий світ колумбійських легенд. Там на нас чекає мудрість майстра Фалько.

Замок майстра Фалько

Групу Сан-Бернардо поблизу колумбійського берега Атлантики утворюють острови: Тінтіпан, Мангле, Хесус, Кабруна, Пальма, Панда, Сейсен, Мукура, Маравілья...Води, що їх омивають, були багаті на рибу й черепах, а на островах буяла тропічна зелень. Острови, залиті сонячним промінням, вабили зір стрункістю пальм і білими пташиними крильми.

Острів Сейсен - найменший з них, але обрисами й розташуванням він казковий. Здалеку цей острів - наче старовинний замок, напівзруйнований часом. Трохи уяви - і вже розрізняєш зубці на фортечному мурі, бійниці й навіть звідний міст. Один іспанець, роздивляючись той замок з борту корабля, сказав, що бачить фортечний рів і навіть геральдичний герб над входом до внутрішнього двору. Йому, щоправда, не повірили. Та замок таки видно звіддаля, а коли острів ближчає, фортеця ніби розпливається. І замість веж, мурів та бійниць постають перед очима кокосові пальми, гаї манго й інших дерев, що ростуть у тропіках.

А що ж тоді бачив той старий іспанець? Одні згадували надприродні сили, інші - оману зору, спричинену далекою відстанню. Потім стали казати, ніби старовинний замок - витвір диявольського мистецтва, яким нечистий розрахувався з майстром Фалько. Так розповідає легенда.

Було це за часів, коли колоніальні шляхи слались перед шанолюбними європейцями. Ми не знаємо, в якому з іспанських портів жив майстер Фалько, та був він справді майстром і постарів, будуючи морські судна, - від ботів до великих вітрильників. Якогось дня, зневірившись у тяжкій праці, що не давала достатку, облишив він суднобудування і став пасажиром одного з кораблів, що плив до Америки. Фалько сподівався знайти щастя на новому, нібито казково багатому континенті.

Він прибув до відомого на той час міста - Індіанської Картахени. Золото не текло вулицями, а що Фалько не став шукачем скарбів, то лишився бідний і щодалі більше втрачав надію на щастя. Потім у ньому переміг здоровий глузд, і як добрий чоботар із казки повернувся до своїх черевиків, так повернувся Фалько до своїх кораблів. На мізерні гроші, які зміг заощадити, купив він старенького вітрильника, законопатив, просмолив, підлагодив його. І спорядив як міг. Але на борт не брав нікого. Йому бракувало дерева, щоб довести ремонт до кінця, і все ж він наважився вирушити в плавання. Був і за капітана, й за штурмана, й за матроса на своєму суденці. Одне слово, був на кораблі єдиною людиною.

Він узявся до торгівлі, купуючи й продаючи товари штучні й природні в Картахені й в околицях Сіну. Справи в нього ішли непогано, і він уже думав кинути торгівлю, коли несподівана буря знищила й здобутий так тяжко достаток, і надії на майбутнє. Навісний шторм зламав, мов тростину, щоглу на його суденці, пошматував вітрила й розбив кермо. Під ударами величезних хвиль вітрильник почав тонути. І капітан його, дарма що плавав, як риба, неминуче мав потонути. Густу нічну темряву на мить розкраювали блискавиці, а потім пітьма ставала ще страшнішою.

Та на щастя, як не раз буває під час морських аварій, Фалько вгледів неподалік дошку. Він побачив її, коли спалахнула блискавка, і щодуху поплив туди - надія на порятунок додала йому снаги. Вхопившись за дошку, він міг відпочивати. Могутні хвилі штормового моря ще довгі години носили його на собі. Аж ось темрява почала розходитися, і вдалині заяснів білий промінь світанку. Розгойдані хвилі, що поволі влягалися, прибивали майстра Фалько до низького берега, а краще сказати - несли туди дошку й разом з нею моряка. Його ноги торкнулися дна. Перед ним у несміливій чистоті світанку постав темний обрис острова. Майстер кинув дошку і насилу вийшов на суходіл. Знеможений, він упав і тут-таки заснув.

Коли ж прокинувся, сонце було вже високо. Воно весело сяяло над морем і дев'ятьма островами групи Сан-Бернардо, що їх відкрив майстер Фалько. Він був на острові Сейсен. Моряк згадав про свою лиху пригоду й вигукнув:

- Знову злидні!

Відчувши нестерпну спрагу, він пішов шукати на острові джерела. І таки знайшов його біля підніжжя скелі, припав устами до води, жадібно пив і все не міг напитися. Незабаром він переконався, що острів безлюдний. Тоді Фалько повернувся до берега, сподіваючись, що якесь судно минатиме острів і забере його звідси. Щоб дати про себе знак, він вимахував сорочкою з вершечка дерева. Та ніхто не з'являвся на обрії. Тоді майстер Фалько знову звернув погляд на берег. Там, безладно розкидані валялись рештки його суденця: чимало дошок, уламок щогли, пошматовані вітрила, одне весло і маленький рятувальний човник, що був на вітрильнику.

Майстер Фалько відтяг човен далі від берега, щоб його не змило припливом, а з решти уламків зробив собі хижку. Як кожен справжній моряк, мав він і торбинку з кресалом, кременем і трутом чи, може добре закритий коров'ячий ріг, який оберігав усе те сухе приладдя від вологи. Отож, зібравши дрова, Фалько розпалив яскраве багаття, яке гріло і відганяло москитів. Він відчув голод і подумав про кокосові пальми, які прикрашали острів. Незабаром він мав смачну їжу з білої середину кокосових горіхів і солодкого соку.

Минали дні, й побут його потроху налагоджувався. На березі між скелями майстер знайшов відро, що його змило з вітрильника. Іншим разом він ступив ногою на щось мя'ке й здогадався, що там черепаха відклала яйця. Він розгріб пісок і зібрав їх у відро. А однієї місячної ночі вполював і саму черепаху. Коли Фалько збирав яйця черепахи, вона підлізла до нього і з несподіванки завмерла, роззявивши рота. Неповоротка у своєму панцирі, вона не змогла втекти і тільки вимахувала в повітрі лапами. Так майстер здобув смачне м'ясо. Підбадьорений, він одного дня поставив на човник вітрило і вийшов у море ловити рибу.

Тропічний Робінзон недовго жив без зв'язку з білими людьми. З часом на острів з'явилися шукачі кокосових горіхів і ловці черепах. Фалько добре подумав - покинути острів чи лишитися на ньому - і залишився. Він обмінював природні скарби свого острова на привозні харчі, начиння й одяг. Так обернулося майстрове життя.

Відтоді, як доля закинула Фалько на острів, моряк вивчив його як своїх п'ять пальців. Та одного вечора, сидячи під кокосовою пальмою й посмоктуючи люльку, він знову згадав усе, що сталося, й жартома сказав сам до себе:

- Цікаво, що б робив Люцифер, якби опинився тут?

Щойно пролунали ці слова, як Фалько відчув за спиною кроки і, озирнувшись, побачив елегантно вбраного - за модою тих часів - кабальєро, чиї очі виблискували справді сатанинським вогнем.

- Я тут - сказав диявол, іронічно вклоняючись.

Майстер Фалько був вражений. Та ми знаємо: він не належав до страхополохів. Тож почав казати про своє життя на острові й про те, що почуває себе дужим, хоча вік уже не той, коли ж диявол не вірить, то він Фалько, може заприсягтися своєю душею. Розмову повели про професію Фалько і звичайно, про море. Там Фалько покаже свою силу і спритність.

- Море? - здригнувся диявол. - Воно мені не подобається. Вода холодна…

Відомо, що лукавий любить купатися тільки в киплячій смолі й розплавленому свинці.

- Та що це ти! - сказав майстер Фалько. - Найприємніше виходити в море, коли добрий вітер, як от зараз…

І почав усіляко переконувати диявола, що так воно й є. Тоді лукавий здався:

- Ти мене спокушаєш… А що ти хочеш від мене?

- Та нічого, тільки відповіси на троє запитань. А якщо не зможеш відповісти, погодишся на все, що я попрошу…

- Домовились, - зрадів диявол, який мав себе за всезнайка і сподівався легко заволодіти майстровою душею.

Він умостився в човні, і вони відплили від берега. Диявол сидів на носі, з острахом позираючи у воду…

- Ось перше запитання, - мовив Фалько. - Чому раки лазять задом наперед?

Диявол трохи обдумав, почухав потилицю й відповів:

- Я не дуже знаюся на зоології. Тварин ж не мають душі, яка мене цікавить над усе, тому вони мене мало обходять…

- Отже, цього разу моє зверху, - сказав майстер Фалько.

- Нехай, - погодився диявол.

Тим часом хитавиця дужчала, і човен серед хвиль був, мов яєчна шкарлупка. Сатана зблід, обличчя його втяглося, він заходився сипати прокльонами:

- Вертаймося! - вигукнув нарешті.- Триклята хитавиця, від самого вигляду води пропасти можна.! Майстер Фалько обернув вітрила і скерував човен до берега. Пливли вони дуже швидко.

- Лихо моєму дідусеві! - сказав диявол, як відомо, охочий до лайки та прокльонів. - Яким чином ми пливемо проти вітру?

- Це все латини, тобто трикутні вітрила, - відгукнувся майстер Фалько. Диявол глибоко зауважив:

- Ну це я добре знаю…

Вони пристали до берега, майстер Фалько сподівався, що диявол скоро очуняє від морської хвороби; тож, виконавши прохання свого противника, поставив йому друге запитання:

- Що було спершу - яйце чи курка?

- Знову ти про тварин! - обурився диявол. - Лихий мене підбив складати угоду, не обумовивши її заздалегідь. - І, помудрувавши трохи, додав: - Якщо я скажу - яйце, ти мене спитаєш, яка курка його знесла, а як скажу - курка, ти спитаєш, з якого яйця вона вилупилась. Де йдеться про тварин, там я слабак, просто слабак, а не диявол…

- Добре, - погодився майстер Фалько, - це вже вдруге моє зверху. А ось ти щойно вигукнув: "Лихо моєму дідові", тож скажи, чи знаєш, хто був твій дід?

Чи тому, що не знав відповіді, а чи спогади були прикрі, - та сатана здався: - Ти переміг. Проси що хочеш.

- Дай мені замок з усім, що повинно в ньому бути, - своє прохання Фалько обмірковував заздалегідь.

- Гаразд, - погодився диявол. - Я дам тобі замок, але служитиме він тільки тобі, бо інші люди не повірять, що він - моє творіння. Своїми запитаннями ти пошив мене в дурні, тепер побачиш, чого я вартий…

Він показав місце, обране для замку, й вигукнув:

- Дивись!

Мов з-під землі виринув чудовий замок; за його кам'яними мурами сміялися дами, гавкали хорти, лунали флейти, розмовляли між собою кухарчуки на кухні, іржали й били копитами землю молоді лошиці. Коли майстер Фалько проминув портал і підійшов до входу, його стара моряцька одіж обернулася на розкішне вбрання, і назустріч йому вийшли пажі під звуки горнів і стукіт барабанів, а попереду йшов паяц, такий кумедний, що старий майстер мимохіть засміявся.

Невідомо, як скінчилося життя майстра Фалько. Та підтвердженням давньої легенди лишається замок, який видно здалеку і який зникає, коли ви наближаєтесь до мальовничого острова Сейсен.