МУДРІСТЬ КАТАЛОНЦІВ
Брамою до "нового світу" стала навіки каталонська земля. Саме із Барселони каравели Христофора Колумба вирушили у свою безсмертну подорож до Америки. Каталонці пишаються тим, що їх рідний край подарував світові геніального архітектора - Антоніо Гауді, сенсаційного художника - Сальвадора Далі, неперевершену співачку - Монтсерат Кабал'є.
Шуетас (самоназва каталонців) беруть своє походження від іберійських племен. Тривалі зв'язки із франками у значній мірі визначили етнічну самобутність каталонців серед інших народів Іспанії. Після створення наприкінці 15 ст. єдиної испанської держави й до середини 20 ст. шуетас вели боротьбу проти централізаторської політики испанских правителів за автономію області. У ході цієї боротьби поступово сформувалась каталонська нація.
Каталонія - земля мистецтва і сильних почуттів. "Працею каталонець може каменя перетворити на хліб" - каже дідівське прислів'я. Каталонські чоловіки уміють шановливо ставитися до чарівного у жінці. Кохати по-каталонськи, це означає, щодня проявляти лицарський такт до коханої жінки. Сьогодні нам про це розповість одна стара каталонська казка.
КРОВ-І-СНІГ
Жив собі принц. Якось стояв він у палаці край вікна, а за вікном ішов лапатий
сніг. Як на те сталася біда: бавлячись ножем, він порізався, і крапля крові
впала на сніг. Побачив це принц та й каже:
- Поберуся тільки з тією, чиє ім'я буде "Кров-і-Сніг".
Після цих слів зібрався шукати наречену. Мати благала, щоб він забув про це думати - такої йому ніколи не знайти. Але принц не здавався, звелів осідлати коня і поїхав. Та хоч скільки він блукав по світу, не міг зустріти тієї, яку шукав.
Тепер залишимо на якийсь час принца і завітаємо до однієї господи. Там жили
батько й мати і мали вони маленьку донечку, котру дуже любили. Але вони так
бідували, що незабаром померли з голоду. А дівчинка пішла по світу. Ходила вона
боса й гола, поколола все тіло, і там, де вона ступала, лишалися краплі крові.
От іде вона, як раптом почав падати лапатий сніг. А навколо все ліс і ліс,
дівчинка озирнулась і враз побачила хатку. Підходить до хатки і просить:
- Чи не дасте мені притулку? Я заблудилась.
А там жила бабуся.
- Заходь, дівчинко, заходь,- каже вона.
Бабуся назвала її "Кров-і-Сніг", бо дівчинка була вся в снігу та крові, й
залишила в себе, щоб вона гралася з її донькою.
От якось розчісує бабуся золотим гребінцем біляві коси дівчинці, аж це йде мимо
королевич, який уже втратив надію знайти свою наречену, і чує:
- Ану ж бо, Кров-і-Сніг, повернися.
Підійшов він до хатки та й перепитує, як
звуть цю дівчинку. А бабуся:
- Кров-і-Сніг.
- Так це ж моя наречена! А батько й мати її де?
- Померли. Але вона ще маленька, щоб виходити заміж.
- Байдуже, я королевич, заберу її в палац і оберігатиму, аж поки ми зможемо
одружитись.
А тим часом він подарував дівчинці золоту корону і срібну сукню.
Бабуся наділа дівчинці сукню і корону й пішла проводжати її, адже та була ще
маленька. А щоб їй було веселіше, взяла з собою і свою дочку. Принц пригнав два
кораблі: на перший сів сам, на другий посадив свою наречену з бабусею та її
дочкою, й обидва кораблі помчали під усіма вітрилами в море.
Вийшли вони в чисте море. Принц, щоб бачити Кров-і-Сніг, стояв на кормі свого
корабля і гукав:
- Кров-і-Сніг, дивись, щоб тебе не продуло морським вітром!
А дівчинка, що була ще маленька, не зрозуміла та й питає в бабусі:
- Що принц каже? А бабуся на те:
- Щоб ти скинула золоту корону і віддала мені.
От дівчинка і віддала їй корону. Трохи перегодя принц знову гукає:
- Кров-і-Сніг, дивись, щоб ти не захворіла через морський вітер.
А дівчинка, знову не зрозуміла та й питає в бабусі:
- Що принц сказав?
- Щоб ти скинула срібну сукню і віддала мені.
От дівчинка і віддала їй срібну сукню.
Принц усе стояв на кормі корабля і, стежачи за її іграми, знову гукав:
- Кров-і-Сніг, гляди, щоб морський вітер не зашкодив тобі.
А дівчинка й цього разу не зрозуміла та й питає в бабусі:
- Що принц каже? А бабуся:
- Щоб ти кинулась у воду.
- Ну як він так каже, то кинь мене.
Бабуся схопила її й кинула у воду.
А на свою дочку наділа золоту корону та срібну сукню і, коли принц зійшов на
берег, підвела її до нього і сказала, що вона - Кров-і-Сніг. І принц
відрекомендував її батькові й матері як наречену.
А тепер повернемось до дівчинки. Після того, як вона впала в море, її проковтнув
кит. Опинившись у череві кита, дівчинка заплакала. Від гри на вітрі на палубі вона
вся розпатлалася, тому й попросила кита:
- Ките, китоньку, відпусти на дві п'яді ланцюжка, адже я розпатлана така.
А кит на те:
- Не відпущу, а то ще втечеш.
- Ні, не втечу.
Відпустив кит на дві п'яді ланцюжка.
От вона попливла і пливла, аж поки дісталась берега. А там сидить собака, і в
зубах у нього кусень хліба та бараняче реберце. Собака віддав усе це дівчинці,
вона подякувала і стала гладити його. Аж це кит сіпнув за ланцюг, і довелося
дівчинці вернутись у середину китового черева.
А наступного ранку вона знову просить:
- Ките, китоньку,
Відпусти на чотири п'яді ланцюжка, адже я розпатлана така.
Відпустив кит на чотири п'яді ланцюжка.
Дівчинка знову на берег і знову зустрічає того самого собаку. Дістала від нього
кусень хліба та бараняче реберце, щиро подякувала і погладила собаку. Аж це кит
сіпнув за ланцюг, і їй знову довелося вернутися у його черево.
А третього дня дівчинка знову:
- Ките, китоньку,
Відпусти на шість п'ядей ланцюжка, адже я розпатлана така.
- Я не хочу, бо ти втечеш.
- Не втечу, обіцяю тобі.
Відпустив кит на шість п'ядей ланцюжка. Дівчинка знов на берег. А там собака з
куснем хліба і баранячим реберцем у зубах. А треба сказати, що цей собака
належав королевичу, і з кожним днем він худнув і худнув, і королевич сказав
своїм слугам:
- Що ж це ви не годуєте мого собаки? А слуги на те:
- Та він щодня дістає кусень хліба й бараняче реберце. Дивіться,- і слуги дали
собаці кусень хліба та бараняче реберце.
Собака схопив той хліб та реберце і побіг просто до берега. А принц і слуги -
слідом. От побачили вони, що собака зупинився біля дівчинки, прив'язаної до
ланцюга. А коли захотіли підійти ближче, ланцюг потягнув дівчинку в чисте море,
і вона пропала в хвилях.
Тоді принц каже:
- Завтра підстережемо її на березі, а тільки вона з'явиться, сокирою обрубаємо
ланцюг.
От наступного ранку дівчинка й каже китові:
- Ките, китоньку, відпусти на вісім п'ядей ланцюжка, адже я розпатлана така.
- Не відпущу, бо ти втечеш.
- Не втечу.
Відпустив кит на вісім п'ядей ланцюга. Дівчинка одразу на берег, і тільки туди
ступила, принц і його слуги схопили її, а потім - кресь! кресь! - сокирою
перетнули ланцюг. Побачив це кит, кинувся в море і так лютував, що ударами
хвоста порозбивав усі зустрічні кораблі.
Принц дивиться на дівчинку - нібито знайома.
Питає, хто вона, а та:
- Кров-і-Сніг.
- А хто ж друга?
Розповіла тоді дівчинка про все, що з нею сталося. Розгніваний принц поквапився
в палац - і до баби. Та й призналася в підміні. Принц прогнав її та дочку, а сам
одружився із Кров-і-Сніг, яка заслужила своє щастя.
Вірність - дорога кохання
|
На головну сторінку
| Зробити стартовою сторінкою
| Додати до вибраного
| Наші банери
| Книга відгуків
| Зворотній зв'язок 
mov@ukrinform.com