Недаремно у Туреччині кажуть: "В одному натяку тисяча слів". Здавна турки називають казки не інакше як "бабусині". Справді, жінки повсякчас були охоронницями турецької казкової традиції. Це вони збиралися вкупі з дітьми в гаремі (жіночій частині мусульманської оселі) й розповідали про цікаві й захоплюючі пригоди…

Вечірні сутінки вже повзуть у вікна. Турецькі дітлахи з усього будинку збігаються до тандиру - східної печі, влаштованої прямо в домівці. Тут затишно й тепло, та головне - невдовзі біля тандиру вмоститься столітня баба Фатьма й почне довгу, як зимова ніч казку…

Бір вармиш, бір йокмуш… Було таки чи й не було…

Дроворуб та його три дочки

Був собі один дроворуб та й мав трьох дочок. Ходив він щоднини до лісу, рубав до самісінького вечора дерева, колов на дрова, а потім продавав їх, щоб купити додому якоїсь їжі.

Якось пішов він до лісу й тільки-но заходився рубати, як підходить до нього дервіш.

- Селям тобі, дроворубе! - привітався він, а дроворуб, відповівши, запитав:

- Як ся маєш, дервіше, чи все гаразд у тебе?

- Та хочу тебе щось запитати, але кажи всю правду мені.

- То й добре,- погодився дроворуб.

- А що воно таке місяць, і що таке зорі, що ніч, а що день? Відгадаєш за три дні - добре. Не відгадаєш - голову тобі відрубаю!

Сказавши таке, дервіш пішов. Тільки то був не дервіш, а падишах. Думав-думав дроворуб, та придумати нічого не зміг. "Змилуйся, аллах, за що звалилася на мою голову така біда? Нещасливий я, бо як же мені таке відгадати?".

Мов гадина звилася на серці в дроворуба, годі вже й дрова рубати. Що нарубав, відніс на базар, продав та й почвалав додому.

Старша дочка відчинила двері та й бачить, що батько прийшов мов сам не свій.

- Ой татусю, що сталося? Ти ж на себе не схожий! А батько й одказує:

- Приходив сьогодні до лісу дервіш і запитав мене таке й таке. Отож я, доню, й потерпаю.

- Ха-ха-ха,- зареготілася дівка.- А я гадала, що ти скажеш: "Сумую, бо в моєї дочки все є, нема тільки покривала на мідяний таріль!.."

- Іди геть, дурепо! - одказав батько і ще дужче зажурився. На світанні бере чоловік свою сокиру та й знову йде до лісу. Аж це знову надходить дервіш та й питає:

- А що, відгадав?

- Ба ні! - одказує дроворуб.

- Гляди ж, два дні тобі лишилося,- попередив його дервіш та й подався геть.

Знову в сіромахи на серці мов гадина в'ється. Кидає дроворуб роботу і йде додому. Відчиняє йому двері середульша дочка та й бачить, що батько мов темна хмара.

- Ой, татуню, що тобі причинилося? Ти сьогодні так рано прийшов! А батько й каже:

- Іди собі деінде! Ти не ліпша за старшу.

- Змилуйся, батечку! Може ж, я розважу твою журбу, розкажи, чому ти сумуєш!

Ото батько й розказав. Дівка як зарегоче та й одказує таке саме, що й старша дочка.

Прогнав батько і її.

А сам ніч не спить, все думає. Вранці ж почвалав до лісу, а тут і дервіш приходить.

- А що, відгадав?

- Ба ні!

Подався дервіш геть, а дроворуб годі рубати - йде додому. Це ж йому тепер непереливки!

Коли це відчиняє двері найменша дочка.

- Ой, панотченьку, що тобі причинилося? Та батько не хоче й балакати. Довго-довго просила та благала його дочка, аби він розказав свою пригоду. Нарешті старий розповів-таки.

- Тату, що ж тут такого мудрого? Коли дервіш прийде, ти скажи йому: "Місяць - то ви, падишаху. Зорі - то ж ваші візири. Ніч - ваші молодші слуги, а день - то ваші старші слуги".

Як тільки почув таке дроворуб, одразу ж повеселішав і до самісінького ранку проказував доччині слова, аби не забути.

Вранці ж узяв сокиру та й подався до лісу.

Коли й дервіш приходить.

- Чи відгадав? - питає.

- Авжеж.

- І що ж то?

Дроворуб і промовляє, як його дочка навчила.

Дервіш тоді й каже:

- Є в тебе три доньки, і всі мають ось-ось народити дітей. Та й пішов собі, а дроворуб не має спокою - кидає роботу і знову йде додому. Зустрічає його найменша дочка.

- А що, тату, відгадали?

- Та відгадав, тільки він мені ось що сказав.

- То пусте,- одказує дівчина.- Скажи, хай сам прийде сюди, тоді й поговоримо.

Аж вранці дивляться - до їхньої хати під'їжджає повіз.

- Агов, дроворубе, падишах звелів привезти твоїх дочок.

Почули це дочки, хутко зібралися, а найменша й навчає найстаршу:

- Коли падишах тебе запитає: "Дівчино, чого твоя душа бажає?" - ти скажи: "Маринаду".

А середульшій говорить:

- Коли ж тебе питатимуть, одкажи: "М'яса". Сіли дівчата в повіз, приїжджають прямо до палацу та й заходять у покої падишаха.

Падишах дивиться на них і питає старшу:

- Дівчино, чого твоя душа бажає? А та й каже:

- Маринаду.

- Віддайте її заміж за мого маринадника,- наказує падишах. Потім питає середульшу, а та й відповідає:

- М'яса.

- Віддайте її за мого м'ясника,- велить падишах.

Питає найменшу, а та й каже:

- Риба в повітрі, кріп у воді.

- Хіба ж може бути риба в повітрі, а кріп у воді? - дивується падишах.

- А хіба ж можуть три неодружені дівчини народити дітей? Падишах лишився дуже задоволений відповіддю найменшої дроворубової дочки й загадує своєму візиру: - А цю віддайте мені - вона буде моєю дружиною.

Справили вони весілля і гуляли сорок днів та сорок ночей.