Диригент Національного академічного театру опери та балету України ім. Т. Шевченка, заслужений діяч мистецтв України, лауреат міжнародних конкурсів, кандидат філософських наук, професор Національної музичної академії України ім. П. Чайковського - це офіційні титули талановитого українського диригента.

Серед поціновувачів класичної музики Герман Макаренко більше знаний як один із найвідоміших українських диригентів-філософів, які завдяки своїй невтомній праці та творчому генієві дають новий подих класичній музиці різних епох, зачаровуючи її неймовірною красою все більше і більше молодих шанувальників.

У СІМЕЙНОМУ КОЛІ

Народився Герман 1961 року у родині театралів у Львові.

Батько Георгій Михайлович, хоч і був вихідцем з Херсонщини, більше відомий у світі як соліст грузинської опери. У тридцятих роках, маленького ослабленого від голоду Георгія середній брат Сергій повіз до батька та старшого брата у Грузію, де ті працювали на будівництві. Там він виріс, пішов до війська, вступив у музичне училище, а згодом став солістом Тбіліського оперного театру. Георгій володів чудовим голосом, свідченням чому можуть служити складні партії тенорового репертуару, які він виконував: Герман із "Пікової дами", Альфред із "Травіати", Герцог із "Ріголетто" та багато інших.

Завдяки своєму голосу, Георгій Макаренко багато гастролював. Саме на гастролях і застала його звістка про народження сина. Дружина Лариса, яка тоді перебувала вдома у Львові, надіслала чоловікові листа із запитанням, як назвати малюка. З перелічених нею імен Георгій не вибрав жодного. У відповідь він прислав телеграму-блискавку: "Вітаю від душі. Назвемо тільки Германом". (оскільки партія Германа з "Пікової дами" Чайковського, була його улюбленою).

Так і почалося життя відомого сьогодні диригента. Подароване батьком ім'я, на думку самого митця, зіграло свою роль у його становленні на музичному і театральному поприщі.

Коли Герман був маленьким, батьки часто сперечалися про його майбутнє. Батько бачив хлопчика оперним співаком, мати - танцюристом, а самого Германа манило чарівне ремесло "дядька", які диригували на батькових концертах. Так воно і сталося.

Спочатку, у 1976 році Герман вступив у Київську середню спеціальну школу ім. М.Лисенка при Національній музичній академії України ім. П. Чайковського (тоді ще Державній консерваторії). Після того, у 1986 році, з червоним дипломом закінчив фортепіанний факультет цієї ж академії і в 1985 став студентом диригентського факультету на кафедрі Оперного та симфонічного диригування, який згодом теж закінчив з червоним дипломом.

У Германа Макаренка було дуже багато наставників. І не стільки вчителів диригентського мистецтва, скільки вчителів життя, адже професія диригента а, особливо, диригента оперного, вміщує у себе таке різноманіття напрямків, яким потрібно вчитися завжди.

Серед наставників, які відіграли найбільш значну роль у долі музиканта народні артисти України Романа Кофман та Олег Рябов, а також головний диригент Національної опери України Степан Турчак. Саме він у 1987 році запросив тоді ще юного стажиста до Оперного театру, де Герман, як і всі визначні диригенти, пройшов усі етапи становлення, починаючи із асистента-стажиста аж до провідного диригента.

ЛЮДИ ВІД БОГА

Роль диригента для Германа Макренка - це не просто професія, ремесло - це стан душі, філософія. Як каже сам маестро, ще коли він тільки мріяв оволодіти цією таємничою професією, він вірив, що диригенти - це люди, які спускаються з неба. А коли почав навчання у Національній музичній академії України ім. П. Чайковського, переконався, що диригент справді повинен бути наділений якоюсь незвичайною силою, філософією.

Ця думка запала в душу молодому диригенту десь на підсвідомому рівні, тому, мабуть, не випадково вийшло так, що коли Герман Макаренко, до речі, вперше в Україні після асистентури-стажування з оперно-симфонічного диригування вступив до аспірантури, темою його теоретичної роботи стала філософія музики.

"Як мене тоді осінило, музика і філософія - це два боки однієї медалі. Музика - це філософія почуттів, а філософія - це музика думки. Разом вони складають одне ціле, ім'я якому - духовність," - каже маестро.

Свою дисертацію під назвою "Музика як метамистецтво в ірраціоналістичній філософії 19 століття", Герман Георгійович захистив на філософському факультеті Національного університету ім. Т.Г.Шевченка у 2000 році. Згодом вона стала джерелом для написання монографії "Музика і філософія: Шопенгауер, Вагнер, Ніцше". А епіграфом до книжки Макаренка, стали його ж слова про музику і філософію як складові духовності.

Тема філософії музики є для Германа Георгійовича невичерпною. Він може говорити про неї дуже багато і лейтмотивом цієї розмови буде те, що кожен диригент - філософ. Професор Макаренко вважає, що коли диригент виходить за диригентський пульт, і виконує твори різних композиторів - Чайковського, Прокоф'єва, Адана, Хачатуряна, Бетховена та інших, він не просто передає ноти, він передає філософську концепцію світосприйняття тогочасних мислителів. Адже кожен із композиторів, в яку б епоху він не жив, є філософом, який записав свою філософію не словами, а нотними позначками.

Саме тому, диригент хоч трішки, але повинен бути філософом чи мислитилем.

НАВЧАЮЧИ НАВЧАТИСЬ

Уміння передати філософську концепцію класичних творів кожному глядачеві у залі, Герман Макаренко вже понад 10 років навчає молоде покоління українських диригентів у Національній музичній академії ім. Чайковського.

Маестро каже, що навчити можна кожного, хто справді прагне бути навченим, однак диригування дуже багатогранне. Тому він прагне передати студентам не тільки прикладне ремесло, а й естетичні, психологічні та моральні аспекти: як передати філософську концепцію того чи іншого твору; як підійти до кожного з музикантів, щоб він відповів на поклик диригента, розкрився і зробив свій хоч маленький, але важливий внесок у загальну справу; як відкрити для сприйняття музичної філософії душу пересічного глядача.

Навчаючи своїх учнів, Герман Георгійович продовжує вчитися сам, адже пояснюючи їм як зробити те чи інше, він шліфує і свою майстерність.

У репертуарі маестро більше 30 музично-сценічних творів, однак він не виділяє жодного із композиторів і не надає перевагу якомусь із творів, а із задоволенням диригує усе із найбільш значущого в художньому плані репертуару класичних і сучасних композиторів.

У кожній із відомих партитур митець бачить свої перли. "Сільська честь" Масканьї , "Дон Жуан" Моцарта, "Кармен" Бізе, "Севільський цирюльник" Росіні чи багато інших, однаково близькі і дорогі душі маестро, оскільки через них він має можливість доторкнутися до видатної палітри талановитих музикантів-мислителів.

Професор Макаренко каже, що митці якомога частіше повинні дарувати людям невичерпні скарби класичної музики. І не тільки дарувати, а й готувати глядача. Адже вислухати цілу оперу пересічному слухачеві буває доволі складно, а от почути куплети Тореодора або Хабанеру - інша справа. Крім того, є надія, що почувши і побачивши прекрасні уривки, слухач згодом захоче прослухати і цілий твір.

Саме цей задум Герман Макаренко намагається втілити у своїх авторських проектах: новорічному "Штраус-концерті", театралізованому концерті "Освідчення в коханні" та "Концерті прем'єр".

Передати словами музику неможливо, її потрібно чути, однак задум та суть проектів Германа Макаренка зводиться до наступного:

"Штраус-концерт" - це намагання запровадити в Україні, добре відому і вельми шановану за кордоном традицію проведення різдв'яно-новорічних концертів. Для цього концерту маестро старанно підбирає святковий класичний репертуар, який органічно поєднується з безліччю цікавих новорічних сюрпризів і викликає захоплення у публіки (про це можна судити із відгуків про дебют "Штраус-концерту" у грудні минулого року).

"Освідчення в коханні" - це театралізований концерт за участю провідних солістів опери і балету, яким у Національній опері України започатковано нову щорічну традицію поздоровлення прекрасної половини людства у Міжнародний жіночий день 8-го березня. За задумом маестро, концерт складається із найкращих зразків популярної класичної музики, які в ці дні оксамитовими хвилями чаруючих звуків лягають до ніг кожної жінки.

"Концерт прем'єр" - це магічне дійство посвячення слухачів у таємниці музичного світу різних країн та народів. Більшість творів на таких концертах виконуються в Україні вперше, що робить їх ще більш цікавими і захоплюючими. На сьогодні Герман Макаренко організував уже два таких концерти. Минулого 2004 року концерт прем'єр Макаренка складався із творів австрійських і чеських композиторів, а в березні 2005 року, з нагоди столітньої річниці мирного роз'єднання королівств Швеції та Норвегії, з великим успіхом прозвучали твори композиторів цих країн.

НА ХВИЛЯХ ПЕРЕМІН

Успішна творча діяльність українського диригента виливається у численні гастролі та насичену роботу за кордоном. За час роботи у Київській опері Герман Макаренко обіймав посади художнього керівника та головного диригента "Маленької опери великого Нью-Йорку" (м. Нью-Йорк, 1997-1998 рр.) та був гостем-диригентом хорватського Національного оперного театру (м. Осієк, Хорватія, 1998-2001 рр.). У 1998 році Герман Георгійович став лауреатом міжнародного конкурсу МІМА у місті Лугано (Швейцарія) та міжнародного фестивалю мистецтв у Монреалі (Канада).

Крім того, за часи творчої діяльності, диригент гастролював з різними симфонічними оркестрами та оперними театрами багатьох країн світу, серед яких США, Канада, Франція, Італія, Чехія, Хорватія, Словаччина, Росія та інші.

Маестро з приємністю згадує кожен концерт, однак серед недавніх і найбільш пам'ятних називає гастролі в залах ЮНЕСКО та Собору Санта Мадлен (Франція), а також в одному із найкращих світових залів ім. Б.Сметани у Чехії.

Під час останніх гастролей у Парижі в травні 2004 року, під час святкування 50-річчя членства України в ЮНЕСКО, Герману Георгійовичу довелося диригувати програму, яка поряд із відомими класичними творами, містила твори українських композиторів Скорика, Станковича, Губаренка, Щербакова. Присутні сприйняли їх із захопленням, а дипломати, які представляли Україну в ЮНЕСКО та Франції жартували, що після такого виступу вони можуть місяць не працювати.

Однак хороше ставлення закордонного глядача і запрошення іноземних театрів не підкупили українського диригента. Він працював і залишається працювати на Україні. Як каже сам маестро, спочатку, коли почали поступали пропозиції про роботу за кордоном, він міркував, що робити, але потім переконався, що із задоволенням виступатиме будь-де, але постійно працювати хоче все-таки в Україні, в Національній опері та академії, у своєму чарівному Києві.

Саме у природі, друзях, родині, у спілкуванні з красивими людьми, у материній підтримці та своїх проектах Герман Макаренко черпає наснагу для подальшої творчості.

Його не бентежить дещо втрачена цікавість до класичної музики в Україні, не гнітить "низький рівень культури суспільства", про який так модно говорити сьогодні.

Герман Георгійович взагалі дуже мудра і толерантна людина. Він вважає, що у цьому світі все має право на існування: будь-яка форма, будь-який прояв. На думку маестро, рівень духовності суспільства - це настільки саморегулююча система, що вона сама визначає, що їй потрібно. А те, що в столиці України плідно діють 4 музичних театри (Національна опера України, Театр для дітей та юнацтва, Музична студія або молода опера та Театр оперети) є доказом, що люди тягнуться до мистецтва, знаходять у ньому розраду і полегшення.

На погляд пана Макаренка, біда Пост-модернізму, в якому ми зараз живемо, полягає в тому, що сучасна філософсько-естетична думка знаходиться на узбіччі. Великі науково-технічні досягнення витісняють почуття. Але душа людини, як і тисячі років назад, потребує балансу і гармонії, тому й тягнеться до класичної музики, яка дозволяє їй повернутися до своїх глибинних, найсуттєвіших витоків.

- Заради того, щоб передати майбутнім поколінням ідеали класичної музики варто жити, - каже маестро. І живе, і творить, і вершить.

Серед палких шанувальників класичної музики та музичного таланту професора Макаренка перші особи держави: Віктор Андрійович і Катерина Михайлівна Ющенки, глава секретаріату Президента України Олександр Зінченко, віце-прем'єр-міністр з гуманітарних питань Микола Томенко, Міністр освіти і науки України Станіслав Ніколаєнко та багато інших діячів, від яких сьогодні значною мірою залежить майбутнє українського мистецтва.

Герман Макаренко, як і всі українські митці покладає великі сподівання на нову владу у державі, адже хто як не держава, здатен вберегти унікальну, духовну, самодостатню культуру України.

Сподівання, які театральна еліта пов'язує з новою владою, стосуються перш за все закону про меценатство. Адже задіяти для реалізації творчих проектів державні кошти дуже важко, оскільки ці проекти виникають постійно, а бюджет планується на рік. У всіх розвинутих країнах класичне мистецтво завжди існувало саме завдяки спонсорській і меценатській підтримці. Саме тому український маестро, в якого безліч творчих планів та невичерпної мистецької енергії, як і все суспільство з надією дивиться у майбутнє...

Галина Заріцька,
Укрінформ