Королівська чапля голосно сурмить, ніби її спів - особливий сигнал для усіх мешканців малійської савани. Почувши мелодію птаха, пригадуєш прислів'я народів фульбе: "курка не закричить, як страус".

Сахара, Сахель й савана - у цих трьох географічних поняттях - природне і людське різноманіття Малі. Колись, у ІV-XVI ст., Малі була ядром великих африканських імперій Гана, Малі, Сонгаї.

Сучасна Республіка Малі - одна зі слаборозвинених країн на африканському континенті.

Однак, могутньою, мов річка Нігер, залишається матеріальна й духовна культура народів Малі.

У країні "золота і бавовни" налічується близько 25 етнічних груп. В основному негроїди бантумовних етносів (найбільші - бамбара, сенуфо, фульбе, сонгаї, туареги). Сьогодні ми з вами відвідуємо савану. Саме тут можна почути, що черепасі не вилізти на дерево, кліщу не увійти у воду. Отож послухаємо зараз малійську казку, яка вчить правильно ставитись до інших людей.

Птах-сурмач і грім

Одного разу, коли королівська чапля завела свої голосні співи, раптом загуркотів грім, ніби кепкуючи над птахом-сурмачем.

- Слухай, громе,- звернувся той до неба.- Всі тремтять від твого могутнього голосу. Але й мене можуть почути дуже далеко.

У відповідь Бог джунглів ще більше розгуркотівся, перекочуючи по небу дзвінкі переливи свого голосу і кепкуючи:

- Ти смієш рівнятися до мене?

- Аякже, я маю на це повне право!

- Добре, ось що ми зробимо: хай кожен з нас крикне своїй дружині, щоб приготувала просяного пива, а завтра підемо й перевіримо, чи вони почули.

- Хай буде по-твоєму,- погодився птах-сурмач. Бог джунглів тоді загуркотів, загримів так, що здригнулася небесна широчінь, а тварини й люди аж поніміли від жаху.

- Чи чуєш, дружино? Я хочу, щоб назавтра ти приготувала калебас доброго пива! Я хочу пригостити ним свого зухвалого суперника.

Птах-сурмач і собі крикнув якнайголосніше, а тоді, очевидно задоволений, розправив крила і пішов у танок.

Наступного дня подалися вони вдвох до села, де на них чекали їхні дружини.

Тим часом, якщо дружина Бога джунглів наготувала пива, дружина зухвалого птаха тільки й змогла, що принести порожній калебас.

- Ти не загадував мені приготувати пива,- пояснила вона здивованому і обуреному птахові-сурмачу.

Присоромлений сурмач більше не наполягав на тому, що має дужий голос. Він зрозумів, правда, трохи запізно, що ніхто не годен змагатися з могутнім Богом джунглів. А щедрий Бог джунглів пригостив пивом свого жалюгідного суперника: - Через пиху іноді забувають про повагу, але пам'ятай, що для змагання з іншими самої зухвалості мало…

Для змагання з іншими самої зухвалості мало.