У 1863 році п'ятеро громадян Швейцарії - Анрі Дюнан, Гійом Анрі Дюфур, Гюстав Муан'є, Луї Аппіа та Теодор Монуар заснували Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ).

МКЧХ - це нейтральна, безпристрасна і незалежна гуманітарна організація. Народилася вона на полі бою понад 130 років тому. Sui generis (організація особливого напряму) МКЧХ має повноваження (манадат), отримані від міжнародного товариства, виступає в якості нейтрального посередника між воюючими сторонами. МКЧХ є пропагандистом та хранителем міжнародного гуманітарного права, прагне забезпечити захист та допомогу жертвам збройних конфліктів, внутрішніх безладів та насильства усередині країни.

Мандат організації на надання захисту жертвам збройних конфліктів отриманий і закріплений у чотирьох Женевських конвенціях 1949 р. і Додаткових протоколах до них 1977 р. - гідних продовжувачів першої Женевської конвенції 1864 р.

Мандат і правовий статус додають МКЧХ особливого характеру. Будучи приватною неурядовою установою, вона відрізняється як від міжурядових організацій, наприклад тих, що входять у систему ООН, так і від неурядових організацій. Відповідно до цих угод, що відносяться до міжнародного права, МКЧХ надаються пільги та імунітети, якими зазвичай користуються тільки міжурядові організації (зокрема, юрисдикційний імунітет, завдяки якому МКЧХ не підлягає адміністративному і судовому переслідуванням, а також недоторканність приміщень, архівів та іншої документації). Ці пільги і привілеї забезпечують дві найважливіших умови діяльності МКЧХ - нейтральність і незалежність. МКЧХ уклав угоду зі Швейцарією, що гарантує йому волю дій і незалежність від швейцарського уряду.

Принцип, яким керується МКЧХ, полягає у тому, що навіть у війни є межі - межі, які обмежують методи і засоби ведення воєнних дій і поведінки комбатантів (учасників конфлікту). Майже всі держави зобов'язалися дотримуватися правил, що випливають з цього принципу і складають міжнародне гуманітарне право, в основі якого лежать чотири Женевські конвенції.

Місія МКЧХ полягає в тому, щоб, суворо дотримуючись принципів нейтральності і неупередженості, надавати захист і допомогу цивільним особам і військовослужбовцям, які постраждали від збройних конфліктів і внутрішнього безладу.

До завдань МКЧХ входять:

- відвідування військовополонених, а також цивільних осіб, затриманих у зв'язку з конфліктом;

- розшук зниклих без вісти;

- організація обміну листами між членами родин, розлучених у результаті конфлікту;

- возз'єднання розлучених родин;

- надання продовольства, води і медичної допомоги цивільним особам, що позбавлені всього самого необхідного; - поширення знань про міжнародне гуманітарне право і контроль за дотриманням його норм; - залучення уваги до порушень гуманітарного права і сприяння його розвиткові.

Хоча МКЧХ був створений з ініціативи приватних осіб, він є міжнародною організацією. Ця організація має представництва, іменовані делегаціями, майже в 60 країнах світу, здійснює свою діяльність більш, ніж у 80 країнах, а число його співробітників досягає 12 тис. осіб. Більшість з них громадяни тих країн, де ведеться робота. Близько 800 співробітників штаб-квартири МКЧХ у Женеві (Швейцарія) забезпечують підтримку операцій на місцях.

Оперативні делегації в основному надають допомогу і захист жертвам збройних конфліктів та насильства усередині країни, а також уживають заходів для запобігання подібних ситуацій.

Регіональні делегації працюють в усіх країнах, де йдуть збройні конфлікти. Ці делегації займаються як оперативною діяльністю, так і "гуманітарною дипломатією". Вони стежать за виникненням і розвитком потенційно небезпечних ситуацій у регіоні і є свого роду системою раннього попередження, що дозволяє МКЧХ оперативно проводити будь-які гуманітарні акції.

МКЧХ та національні товариства Червоного Хреста та Червоного Півмісяця складають разом з Міжнародну Федерацію товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця Міжнародний Рух Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. Як правило, один раз на чотири роки ці організації проводять Міжнародну конференцію Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, в роботі якої беруть участь також представники держав - учасниць Женевських конвенцій.

Під час міжнародних збройних конфліктів МКЧХ діє на основі чотирьох Женевських конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу І від 1977 року. Ці договори надають йому право здійснювати певну діяльність, зокрема, надавати допомогу пораненим, хворим та особам, які зазнали катастрофи корабля зі складу збройних сил, відвідувати військовополонених, діяти в інтересах цивільного населення та в цілому слідкувати за тим, щоб із затриманими поводилися відповідно до норм гуманітарного права.

Під час неміжнародних збройних конфліктів МКЧХ діє на основі статті 3, загальної для чотирьох Женевських конвенцій, а також Додаткового протоколу ІІ. Крім того, згідно із загальною статтею 3, він має право пропонувати свої послуги сторонам конфлікту з метою проведення операцій з надання допомоги або відвідання осіб, які знаходяться під вартою.

В ситуаціях, коли насильство не досягає рівня збройного конфлікту (внутрішні безладдя та інші ситуації насильства усередині країни), діяльність МКЧХ базується на статті 5 Статуту Руху, який визнає за ним право гуманітарної ініціативи. Це положення може застосовуватися в умовах як міжнародних, так і неміжнародних збройних конфліктів.

Усі ці положення та права складають мандат, отриманий МКЧХ від міжнародного товариства, тобто держав-учасниць.

Міжнародний Комітет Червоного Хреста був створений більше 140 років тому, на полі бою. З тих пір це найвідоміша і незалежна гуманітарна організація у світі. Червоний Хрест не може зупиняти війни, але сьогодні люди в більш ніж 80 країнах світу пов'язують з ним свою надію на порятунок. Авторитет організації настільки бездоганний, що до її думки прислухаються президенти країн і генерали воюючих армій. При цьому робота представників МКЧХ пов'язана з повсякденним ризиком для життя. Про особливості роботи в Червоному Хресті розповідає глава регіональної Делегації МККК в Україні, Білорусі й Молдові Поль-Анрі Арні.

- Пан Арні, як довго Ви працюєте в МКЧХ? Чому вибрали для себе таку роботу?

- Я почав працювати в МКЧХ 13 років тому. З них 9 працював у різних делегаціях, в основному в Африці, країнах Азії і колишньої Югославії, також 4 роки служив у штаб-квартирі в Женеві. А пішов у МКЧХ, тому що, це одна з основних організацій, яка надає значну допомогу людям, що знаходилися у важких умовах, жертвам збройних конфліктів і катастроф.

Ці люди найчастіше безпомічні. У цьому випадку Червоний Хрест виявляється їхньою єдиною підтримкою і надією.

Мені самому неодноразово доводилося відвідувати, наприклад, в'язниці, які знаходилися посередині пустелі, в джунглях, й інших малоприємних місцях планети. Щоб дістатися туди, треба було долати тисячі кілометрів. І їхав я туди з єдиною метою - щоб побачитися з людьми, які довгий час знаходилися в ізоляції, нікого не бачили, не мали можливості спілкуватися і вже майже втратили надію на порятунок.

- Робота в Червоному Хресті для Вас - це покликання чи збіг обставин?

- Родом я з Женеви. Природно, там усі знають про діяльності МКЧХ. За освітою я журналіст і мене цікавили матеріали про роботу делегатів Міжнародного Комітету. Крім того, друзі, що працювали, і дотепер працюють у МКЧХ, часто розповідали мені про свою нелегку, але захоплюючу роботу. Тому, зваживши всі "за" і "проти", у 1990 році я просто подав документи і заяву на роботу в МКЧХ. Процес вивчення і добору кандидатів для роботи в організації триває довго: близько 4000 чоловік щорічно подають туди заяви і лише 200 починають працювати на новому місці. Мене запросили … Можу переконливо стверджувати - у виборі такого роду професії випадки виключені…

-Якими якостями повинен володіти кандидат МКЧХ?

- Базові вимоги досить прості - університетський диплом, вік як мінімум 25 років, бажано досвід роботи, зацікавленість до сфер міжнародних відносин або права. Цінуються також професійні знання, наприклад, технічні, медичні або мовні. Але крім базових вимог, людина проходить ще і добір, основним критерієм якого є його особисті якості.

З огляду на делікатну специфіку роботи, необхідність постійно спілкуватися з людьми різних національностей, віросповідання і ментальності, особливо цінуються такі якості, як толерантність, витримка, комунікабельність, уміння зрозуміти людину і працювати в команді, велика працьовитість. Делегат МКЧХ повинен уміти знайти спільну мову з усіма людьми, говорити і з генералом, і з 10 літньою дитиною, з людьми, що пережили горе і навіть злочинцями, і при цьому не зачерствіти душею і серцем.

- Чи престижно в Західній Європі працювати в організаціях Червоного Хреста? Чи охоче люди йдуть на таку службу?

- Одні вважають, що це абсолютно ненормальна робота. Та й зарплати тут менше звичайних. А для інших це цікава і захоплююча робота. Працівника МКЧХ чекає багато подорожей, переїздів і постійно щось нове. Це більше аніж робота. Це стан душі. Люди думають, що служба в МКЧХ у різних країнах - суцільні пригоди. Насправді - це важка і найчастіше небезпечна робота. Для того, щоб її виконати, потрібно любити людей, співпереживати разом з ними.

- Ви можете пригадати перші свої враження про роботу як делегата МКЧХ?

- Враження досить яскраві, з тих, що не забуваються. Перша моя місія почалася в північній Уганді. У 90-х частина країни була захоплена повстанцями, а Червоний Хрест організував гуманітарну допомогу для біженців. Працював в польовій місії. Пізніше був направлений у Шрі-Ланку, де займався зовнішніми зв'язками і налагоджував контакти з місцевими збройними силами. А в Югославії довелося працювати з засобами масової інформації, намагався змінити їхні негативні стереотипи в сприйнятті місії МКЧХ. Досвід журналістської роботи мені тоді став у пригоді, як і пізніше, у Женеві, де в штаб-квартирі МКЧХ мені чотири роки довелося займатися питаннями моніторингу аудіовізуальної продукції про Червоний Хрест.

З вересня 2003 року працюю в Києві. Звичайно, моя теперішня діяльність відрізняється від того, що я робив раніше. Регіональна делегація МКЧХ працює в Україні, Молдові і Білорусі з 1996 року. Займаюся юридичними питаннями і програмами з імплементації і просування міжнародного гуманітарного права в національні законодавства цих країн. У рамках реалізації програм делегації співпрацюю зі збройними силами, силами безпеки і правопорядку, міністерствами юстиції й освіти. У нас великі спільні проекти і з Національними Товариствами Червоного Хреста України, Білорусі, Молдови.

- Ви згадали про "негативні стереотипи" у сприйнятті діяльності МКЧХ. Що Ви мали на увазі?

- Це досить цікава тема.

У ряді країн, у тому числі й в Іраку в нас були проблеми з об'єктивним сприйняттям місії МКЧХ. Схожа ситуація була й у Югославії, часом емоції брали верх над здоровим глуздом.

В умовах багаторічного конфлікту, у якому та або інша сила переслідує насамперед політичні цілі, сторони найчастіше намагаються використовувати гуманітарні організації як пішака у своїй грі.

Для нас було дуже складно змусити людей повірити, що МКЧХ не грає на жодній зі сторін. Небезпека полягає в тому, що у свідомості простих громадян трагедія збройної інтервенції або конфлікту і сам факт гуманітарних акцій часто тісно пов'язані.

Наприклад, Рада Безпеки ООН наклала ембарго на країни, які беруть участь у конфлікті. Відповідно до її рішення використовувалися авіація і флот з метою контролю за дотриманням накладених санкцій щодо закупівлі і постачання озброєння і боєприпасів. З іншого боку, ООН надавала гуманітарну допомогу цивільному населенню.

Треті сили іноді під виглядом гуманітарних вантажів намагалися провезти в зону конфлікту зброю, що не могло не підірвати авторитет міжнародних організацій, у тому числі й гуманітарних.

Делегати організації докладали велитенських зусиль, щоб переконати людей у тому, що МКЧХ - нейтральна й незалежна гуманітарна організація, яка надає допомогу потерпілим від збройного конфлікту незалежно від їхньої національності. Наприклад, під час конфлікту в Югославії більшість міжнародних організацій надавали допомогу мусульманам і хорватам, і практично ніхто, крім МКЧХ не працював на сербській території. Постраждалими були всі сторони, але в той час у світі існував стереотип, що війну в Югославії розв'язали саме серби, тому допомагати їм не варто. Ми єдині, хто в 92-93 роках допомагали сербам. Це було дуже небезпечно.

Делегати місії проводили роз'яснювальну роботу, використовували місцеве телебачення і радіомовлення, щоб пояснити населенню, що ми діємо незалежно від політичних інтересів. І якщо виникне загроза життю працівників МКЧХ, діяльність організації буде згорнута, а мирне населення постраждає ще більше. Делегація організовувала програми з постачання води, продуктів харчування, теплих речей, відвідування й обміну військовополоненими, надавала медичну допомогу. Нам удалося відкрити людям очі.

Коли після розвитку подій у Косово почалися бомбардування в Сербії, МКЧХ була єдиною організацією, яка продовжила свою діяльність у цій республіці. І сьогодні Комітет надає технічну, медичну і матеріальну допомогу у вісьми містах Сербії.

- В основі діяльності МКЧХ лежить міжнародне гуманітарне право (МГП), положення якого наведені в Женевських конвенціях і Додаткових протоколах до них. Чи існують сьогодні держави, які не визнають це право і не дотримуються його? Які в цьому випадку дії Червоного Хреста?

- МКЧХ - не правозахисна організація. Для нас головне - допомогти жертвам конфліктів. Критикувати держави за невиконання будь-яких зобов'язань - не наше завдання.

Якщо ж порушення тривалі і масові, мають тяжкі наслідки, то в таких виняткових випадках МКЧХ може розпочати публічну кампанію, звернутися за допомогою до ЗМІ, представників авторитетних організацій, лідерів країн і окремих яскравих особистостей, до яких прислухаються в усьому світі.

Частіше ми ведемо з такими державами діалог і нагадуємо їм про міжнародні гуманітарні норми. Основна відповідальність за дотримання гуманітарного права лягає на сторони, які втягнуті в конфлікт, частково на окремі держави світу, міжнародне співтовариство. Зараз, у сучасних умовах, ці питання стосуються практично будь-якої держави. Згадаємо той же Ірак. Арешт Саддама Хусейна і його статус довго обговорювався в мас-медіа багатьох країн..

Така практика приносить результат. До наших звітів і рекомендацій, як правило, прислухаються. І ситуація в зоні конфлікту або поліпшується, або не погіршується, за винятком рідких випадків, коли йде цілеспрямована політика знищення визначених меншостей або масових депортацій. Тоді повноважень МКЧХ уже недостатньо.

- Які Ваші враження про роботу МКЧХ в Україні? Чи сприяє держава діяльності Вашої організації?

- Ми успішно співпрацюємо з офіційними особами і низкою українських міністерств - оборони, внутрішніх справ, юстиції, освіти і науки. Це допомагає нам поширювати знання про права жертв збройних конфліктів, міжнародного гуманітарного права та права людини.

Ніякої іншої підтримки ми з боку держави і не чекаємо, оскільки МКЧХ - незалежна організація, яка фінансується за рахунок добровільних пожертвувань держав - 80%, Національних Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця - 18% і приватних осіб - 2%.

У цілому ж, якщо говорити про Україну, то тут створені сприятливі умови для діяльності МКЧХ. Співпрацюючи з українським урядом, ми намагаємося пояснити, що приєднання до широкого спектру міжнародних гуманітарних договорів і, що важливо, їхнє неухильне виконання та дотримання, відповідають інтересам самої України, сприяють її міжнародному авторитету. І, як мені здається, уряд вашої країни поділяє з Червоним Хрестом це переконання.

- Дякую за інтерв'ю.

Розмову вела Сатенік АГАКАРЯН

З моменту свого створення в 1963 році Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ) спрямовує свої зусилля на те, щоб полегшити страждання людей, втягнутих у воєнні конфлікти. Своїм баченням місця й ролі комітету в сучасних воєнних конфліктах, напрямків діяльності цієї впливової організації в Україні асистент Глави делегації МКЧХ Сергій Пржебельський поділився з кореспондентом Укрінформу Романом Сущенком.

- Закони і звичаї війни жорстокі й безпощадні. Наскільки делегатам МКЧХ вдається захищати людей в сучасних конфліктах, які часто не визнають ніяких законів?

- В умовах будь-якого конфлікту завжди є люди, які потребують захисту. До них належать не лише всі категорії цивільного населення, але й поранені, військовополонені з числа солдатів протиборчих сторін. Першу міжнародну конвенцію, що захищає поранених і хворих солдатів зі складу збройних сил від насильства, було ухвалено ще 1864 року. Після неї були десятки міжнародних конвенцій, які мали не меті мінімізувати страждання невинних або беззахисних людей, обмежити використання деяких видів озброєнь, що приносять страшні каліцтва й муки. Наше завдання - вкласти в уми військових "гуманітарні" правила ведення сучасної війни. МКЧХ в будь-якому конфлікті виступає як нейтральний, неупереджений і незалежний посередник, покликаний своїми діями нагадувати про гуманні принципи й норми, яких необхідно дотримуватися навіть під час бойових дій.

- Тобто в умовах війни ви займаєтеся переважно просвітницькою роботою?

- Розповідати про гуманітарні принципи, коли війна вже почалася, дуже складно. Тому просвітницьку, превентивну роботу наші регіональні делегації проводять у мирний час.

У структурі комітету існують оперативні делегації, які діють безпосередньо в зоні збройного конфлікту, а їх представники виконують свою місію. Це відвідання військовополонених і цивільних осіб, затриманих у зв'язку з конфліктом, надання продовольства, води й медичної допомоги цивільному населенню, розшук зниклих без вісті, сприяння об'єднанню сімей тощо.

- Які з цих напрямків є найбільш проблемними?

- Проблеми з'являються, насамперед, в умовах внутрішніх конфліктів, коли людей затримують "з міркувань безпеки". Таких людей владні структури не відносять до військовополонених. Ми домагаємося зустрічі з ними. Сам факт відвідання затриманих дає гарантію, що людина не зникне безслідно, отримає медичну допомогу, з нею гідно поводитимуться, і вона буде відпущена після завершення конфлікту, якщо не підозрюється у скоєнні злочинів.

- Чи дотримуються принципи Женевської конвенції відносно захоплених у полон талібів, які перебувають на військовій базі США - Гуантанамо?

- Американську військову базу на Кубі представники МКЧХ відвідують часто. Після переведення заарештованих на базу існувала проблема визначення їхнього статусу. США не визнавали талібів військовополоненими, розглядали їх як терористів, на яких не поширюються положення Женевської конвенції. Однак до них гуманно ставляться, їм надається медична допомога, харчування, вода, дозволяються прогулянки, тобто, в цілому, положення конвенції виконуються.

- Яку допомогу надають співробітники МКЧХ біженцям?

- Конфлікти переважно відбуваються в бідних країнах. Тому одне з пріоритетних завдань нашої організації - це надання допомоги госпіталям і лікарням, поставка продовольства нужденним.

МКЧХ має власний медичний персонал, який готовий надати кваліфіковану допомогу потерпілим від бойових дій. Географія їхньої діяльності широка: Афганістан, Боснія і Герцеговина, Чечня, Косово, Ірак, африканські країни. Крім того, оперативні делегації поставляють у лікарні перев'язувальний матеріал, хірургічні інструменти, ліки, протези, енергетичне обладнання, технічну і питну воду.

Комітет надає допомогу переміщеним особам і біженцям, організує табори для таких людей, куди поставляються намети, питна вода, продукти і теплі речі, надається медична й гуманітарна допомога.

Були випадки, наприклад в Осетії, коли для дітей-біженців у таборах організовували навчання в спеціально створених школах, а разом із гуманітарними вантажами привозили підручники і зошити.

Цікаве рішення було знайдене під час надання гуманітарної допомоги населенню, яке тікало із зони конфлікту в Сьєрра-Леоне. У цій африканській країні основним продуктом харчування, крім рослинної їжі, є риба. Щоб уникнути голоду, комітет закупив і роздав місцевому населенню вудки для рибної ловлі.

- Війна в Іраку - одна з трагедій початку тисячоліття. Що робить Міжнародний Червоний Хрест в умовах цього кривавого конфлікту?

- Наша організація вже 18 років працює в Іраку. Підрозділи делегації МКЧХ працюють в іракських містах Басрі, Багдаді, Ербілі і Кіркуці. Крім того, на кордоні країн, що межують з Іраком, за підтримки Комітету організовані табори для прийняття біженців. Перед початком війни Комітет створив у містах країни запаси води, провіанту і медикаментів. Представники МКЧХ домовилися з військовими коаліції про відвідання табору з іракськими військовополоненими. Такі ж переговори тривають з командуванням армії Іраку.

- Чи передбачені схеми роботи МКЧХ в умовах застосування засобів масового знищення під час цієї війни? - Підрозділи делегації комітету в Іраку оснащені певними запасами індивідуальних засобів захисту, оскільки існує імовірність застосування зброї масового знищення. Але дуже складно спрогнозувати події, які можуть початися в разі застосування цих засобів. МКЧХ не має досвіду роботи в таких умовах, і ми сподіваємося на те, що нам не доведеться отримувати цей досвід в Іраку.

- Наскільки ви готові співпрацювати з національними контингентами підрозділів захисту від зброї масового знищення?

- Я не знаю про такі домовленості. Хоча в разі застосування такої зброї не виключена певна співпраця Червоного Хреста й українського контингенту РХБ захисту. Це може бути допомога в наданні незараженої води, продуктів харчування…

- Які програми проводить комітет Червоного Хреста в нашій країні?

- МКЧХ працює в Україні з 1996 року, з моменту підписання договору про відкриття місії між представниками МЗС України і Президентом МКЧХ. В Україні була відкрита місія регіональної делегації, до сфери відповідальності якої входить не лише Україна, але й Молдова і Білорусь, на територіях цих держав ми проводимо превентивну роботу. В Україні ми працюємо в кількох напрямах. Перший - це співпраця з виконавчою владою з імплементації гуманітарного права. В Україні створено міжвідомчу комісію з імплементації міжнародного гуманітарного права. Ми роз'яснюємо положення конвенцій і протоколів до них, проводимо міжнародні конференції і семінари, надаємо представникам влади юридичну та інформаційну допомогу.

Україна стала однією з перших держав СНД, де був ухвалений Закон про емблему Червоного Хреста в 1998 році. В новому Кримінальному кодексі України введена стаття про кримінальне переслідування осіб, які не дотримуються положень міжнародного гуманітарного права.

Другий напрям - робота з Міністерствами оборони і внутрішніх справ. Крім проведення семінарів з міжнародного гуманітарного права в частинах і підрозділах, наші співробітники беруть безпосередню участь у курсах з підготовки особового складу миротворчих контингентів.

Наступний напрям - це наша співпраця з національним товариством Червоного Хреста в галузі підтримки служби розшуку, роз'яснення положень міжнародного гуманітарного права. В цій роботі ми виходимо з основоположних гуманітарних принципів. Неупереджена, добровільна допомога має бути надана всім стражденним людям, незалежно від їхньої етнічної або національної приналежності і релігійних переконань.

Ще один важливий напрямок діяльності комітету в Україні - робота з ВНЗ країни і реалізація програми "Досліджуємо гуманітарне право". Співробітники МКЧХ надають допомогу університетам і факультетам міжнародних відносин, журналістики, юридичним навчальним закладам у вивченні міжнародного гуманітарного права.