Ні, не дарма Шанхай називають найрадикальнішим містом Китаю! А якщо добре "потрясти" сивочолу матінку-історію, то стане відомо, що в різні часи це місто також називали "Східним Парижем" й "Азійським Нью-Йорком", "Китайською Блудницею" й "Королевою Сходу". А ще - містом авантюристів, гравців і матросів. Варто також згадати, що Шанхай вважався містом соціалістів, комуністів і різноманітних революціонерів. Адже саме тут народилася Комуністична партія Китаю, як став Шанхай колискою китайської Революції і батьківщиною Шанхайської комуни в часи Культурної революції.

Про все це, безперечно, можна дізнатися і не буваючи у Шанхаї. Досить проглянути перший ліпший путівник. Але той, кому вдалося відвідати це місто, безперечно, переконався, що має воно неперевершений шарм і свій, властивий лише йому, дух. Незважаючи на те, що наша група провела в Шанхаї лише близько 20 годин, впевнений - у серці кожного залишилися неперевершені враження.

Адже Шанхай - найбільше місто у Китаї. Мало того, за чисельністю населення воно займає шосте місце у світі. Статистика свідчить, що вже чотири роки тому, у 2000-му, у Шанхаї постійно мешкало понад 16,4 млн. осіб, ще 3,8 млн. складали приїжджі. Тільки уявіть: понад 20 мільйонів людей на 6,3 тисячах квадратних кілометрів!..

Найбільше місто, як і годиться розміщується в усті найбільшої китайської річки - Янцзи і стоїть на берегах її притока - Хуанпу, що ділить його на дві частини: східну - Пудун і західну - Пусі.

Хоча Шанхай ніколи не був важливим культурним центром, проте він відігравав роль своєрідного мосту між західною і східною культурами. Мало того, це місто - наочний результат взаємодії обох культур, що втілився у архітектурних ансамблях. Адже в окремих будівлях на набережній Вайтань вгадується то лондонський Біг-Бен, то паризька Сорбона, а то й вежі московського Кремля. Є тут також "двійники" нью-йоркських і чикагських будов, відомих у 30-х роках минулого століття.

Цікаво, що історія міста тісно пов'язана з російською та українською еміграцією, саме через Шанхай пролягали шляхи шукачів кращої долі до США, Канади й Австралії.

Нині це мультикультурне місто - найкрупніший в Азії фінансово-економічний мегаполіс, багатий на фешенебельні готелі, модернові хмарочоси, розкішні ресторани, прекрасні торговельні центри, крупні міжнародні виставки.

...Наше "очне" знайомство з Шанхаєм розпочалося практично з самого "серця" міста. Так випало, що готель, у якому ми мешкали, називався "Центральний" і знаходився саме у центрі міста, безпосередньо поряд з найзнаменитішою його вулицею - Нанкіну. Ця вулиця завдовжки у 14 кілометрів бере початок біля набережної і тягнеться через усю західну частину міста. Частина ж Нанкіну є пішохідною. На цьому понад кілометровому відтинку зосереджені кращі магазини, бутіки і ресторани. Усі будинки ретельно відреставровані, архітектори спромоглися відтворити вигляд міста початку ХХ-го століття. Увечері тут світло, наче вдень, від яскравої й різнокольорової реклами. А ще - чимало люду. Здебільшого привітного, гуляючого і веселого. Але чим ближче підходиш до набережної, тим частіше зустрічаються "супутники" будь-якого портового міста світу - жебраки і повії. Перші - нав'язливі до безтями, другі - досить-таки стримані (певно з огляду на постійну й помітну присутність на вулиці поліцейських).

Дивуючись усьому різноманіттю і суміші суто китайського з європейським, поволі доходимо до набережної Вайтань. Здивуванню немає меж - десята година вечора буденного дня, а на набережній не проштовхнутися: місцева молодь і туристи, літні люди і торговці різними сувенірами, артисти і художники. Усі прогулюються, п'ють пиво, їдять горішки, купують усілякий дріб'язок, фотографуються. Словом, життя кипить. До речі, увагу на іноземців місцеві мешканці навіть не звертають. Ніби й немає нас. Лише продавці сувенірів оточують щільним кільцем і досить-таки настійливо пропонують свій крам. Не тільки якість статуетки чи ліхтарики, яких вистачає на кілька годин, а й, за їхніми словами, справжнісінькі "Роллекси". Щоправда ціна тих годинників удесятеро нижча від оригінальних і схожі вони на швейцарських "братів" лише зовнішньо. Як попередив наш гід, ці "Роллекси" у Шанхаї продають не на кілограми, а на відра...

А ще на набережній безліч людей, які цілуються. Так, саме цілуються. Адже законослухняні китайці виконують рішення місцевих властей про те, що єдиним громадським місцем, де можна так відверто виражати свої почуття і не боятися заплатити чималий штраф - є саме Вайтань. Коротше кажучи, ліпше назвати цю місцину "Набережною кохання й поцілунків".

Щиро кажучи, нас з моїми супутниками найбільше вразив шикарний неоновий вид, що відкривається з набережної на протилежний берег Хуанпу. Це - Пудун - новий фешенебельний район міста. Його будівлі - суцільний модерн і конструктивізм, але, підсвічені різноманітними вогнями, виглядають вони напрочуд дивовижно й романтично...

На ранок Шанхай не здається таким романтичним. Чому? З одного боку тому, що над містом висить сивий смог, а з іншого - тому, що докорінно змінився його темп: якщо увечері увесь народ був млявим і розслабленим, то вранці - всі зібрані, цілеспрямовані, поспішаючі. Так, Шанхай - місто великих швидкостей.

За моїми спостереженнями нікуди не поспішали лише кількадесять людей старшого віку, які у парку, що неподалік від готелю "Центральний", займаються ранковою гімнастикою. Одні з них медитують, сівши у коло, інші - займаються на тренажерах. А гід тим часом розповідає, що в обідню перерву спортом займається мало не все населення середнього віку. Це - "нова стара" традиція. Китайці повертаються до здорового способу життя. Раніше, розказують, дуже багато китайців курили, причому скрізь, у будь-яких громадських місцях. А зараз - скрізь у численних парках і скверах тренажери, тенісні столи, волейбольні та футбольні майданчики.

Під час короткої автобусної екскурсії по місту знайомимося з ним ближче. Неповторний витвір сучасних архітекторів - міст Наньпу - така собі триповерхова естакада, що звивається величезним серпантином. 1200-метровий тунель під Хуанпу, що з'єднує Пусі і Пудун (є ще один такий самий тунель і два мости). Найвища будівля Китаю 421 метр (88 поверхів), що розміщується у бізнес-центрі Шанхаю. Однак, продовжує екскурсовод, у Шанхаї планується будівництво ще вищої, навіть найвищої у світі будівлі, вже й фундамент під неї заклали. Крім того, в Шанхаї планують побудувати найбільший у світі автомобільний міст - через затоку Ханчжоу (його ширина складатиме 327 метрів а довжина сягне понад 35 кілометрів).

А безперечною родзинкою міста є Перлинна вежа - шанхайська телебашта, яку ще називають "Перлиною Сходу". До речі, вона є найвищою в Азії (висота 468 м, вага - понад 120 тисяч тонн), а загалом у світі займає третє місце. Основу телевежі складають три вертикальних залізобетонних циліндри діаметром по 9 метрів. У її конструкцію гармонійно вписані 11 сталевих шарів різного діаметру, завдяки чому її загальний архітектурний замисел описують наступною цитатою з давньокитайської поезії: "Великі й маленькі перлини падають у яшмове блюдо".

Телевежа обладнана шістьма швидкісними ліфтами, один з яких за неповних 20 секунд підіймає усю нашу групу (понад 20 чоловік) на висоту 263 метри. Тут - просторий оглядовий майданчик. З нього здається видно все місто: і стару, і нову його частину. А величні хмарочоси звідси не здаються такими високими. І широка Хуанпу здається не ширшою нашої поліської Горині. Але згаданий смог не дозволяє роздивитися місто до деталей, і фото не виходять досить чіткими.

Та оглядові майданчики (другий є на висоті 360 метрів) - далеко не всі "принади" Перлинної вежі. Чимало приємних хвилин ми пережили відвідавши історичний музей Шанхаю, що на перших поверхах. Від звичного нам музею, наповненого усілякими старовинними знахідками, черепками і залізячками, шанхайський відрізняється тим, що його експозиція - набір таких собі реально відтворених історичних інтер'єрів з майстерно виконаними восковими фігурами, одягненими в одяг тієї чи іншої епохи. Тут тобі й картини, що відображають давні часи, і відбивають буремні події кінця ХІХ століття, початку ХХ-го... Розглядаєш, наприклад, сцену в аптеці чи в магазині, у ресторані чи у хатинці бідняка і бачиш, як все було тоді насправді.

Здається, що навіть за той короткий час, що ми перебували у Шанхаї, чи не кожен з нас пройнявся до нього повагою і симпатією. А гостинні шанхайці не припиняли дивувати і дивувати. Наприклад новим районом - так званою вільною економічною зоною Пудун. Ні, просто не можливо повірити, що ще 14 років тому на цьому місці було звичайне китайське село, де вирощували овочі для сусіднього мегаполісу. За час, що минув з 1990 року місце змінилося настільки, що зараз його на впізнав би жоден з тих, хто бував тут раніше. На місці сільських будівель виросли багатоповерхівки - одна краща від іншої. У кожній свій шарм і своя родзинка. Ніби й схожі одна на одну, а ні - кожний хмарочос тут по-своєму унікальний і неповторний.

Джон Сен Бін - заступник голови політичного комітету району - розповідає, що все це - результат політики реформ та відкритості світу. Сьогодні в районі мешкає 2,6 млн. осіб. Якщо у 1990 році ВВП району складав 6 млрд. юанів, то в 2003-му він перевищив 150 млрд. юанів. Це 25% ВВП усього Шанхаю. На долю району минулого року доводилася половина експорту усього міста, а це 21,1 млрд. дол. США. І ще одна красномовна цифра: протягом 14 років понад 10 тисяч підприємств з 98 країн і територій світу вкладали свої інвестиції в район і відкрили тут спільні підприємства. Понад 90% з них приносять реальні прибутки.

Однак, керівництво району вважає, що знаходиться лише на початку шляху. Тут сподіваються на проведення у 2010 році Світового ярмарку, що створить безмежні можливості для розвитку міста. Задіяна площа складе 5,2 км кв. Керівництво району сподівається, що усі країни світу погодяться відкрити свої павільйони на цій виставці-ярмарку.

На жаль, час швидко сплинув. А ми так і не побачили найвідоміший архітектурно-пейзажний ансамбль Шанхаю - Сад Радості (Юйюань), оснований в 1559-1577 роках. Юйюань - класичний приклад паркового зодчества південного Китаю, для якого характерним є прагнення відтворити в малих формах усю багатоманітність і вигадливість південнокитайської природи. Не побували ми й у найзнаменитішому буддійському монастирі Шанхаю - Храмі Нефритового Будди (Юйфоси). Не бачили й деяких інших визначних місць. Певно, провидінням це навмисно даровано для того, щоб прагнути ще хоча б раз відвідати це чудернацьке місто.

Ігор Мельничук
(Київ - Пекін - Гуйян - Хуангошу - Шанхай - Пекін - Київ)

Автор висловлює глибоку вдячність Посольству Китайської Народної Республіки в Україні й особисто Надзвичайному і Повноважному послу КНР в Україні панові Яо Пейшену за сприяння в організації поїздки до Китаю.