Михайло Павлик належить до тих постатей, які присвятили своє життя і творчість служінню рідному народові. Він залишив значну наукову, літературно-критичну й художню спадщину - історичні та публіцистичні статті, поетичні та прозові твори, переклади з багатьох іноземних мов.

Народився М.І.Павлик у небагатій сім'ї землеробів і ткачів у с. Монастирське. Місцевість що називалася Гирівкою, нині - околиця районного центра Косів Івано-Франківської області. Закінчивши косівську школу, М.Павлик їде вчитися до Снятина. Потім була коломийська гімназія. По її закінченні юнак вступає до Львівської академічної гімназії, а в 1874 р. стає студентом університету.

Навчаючись, він поринає у суспільно-громадське й культурне життя Львова. На філософському факультеті, куди вступив Павлик, поширювались твори передових західноєвропейських філософів, економістів, політичних діячів, в яких урядові кола небезпідставно вбачали загрозу існуючому ладові. Окрім того, в середовищі студентів-українців активно виношувалися й обговорювалися ідеї національного визволення Галичини. М.Павлик з ентузіазмом підключився до роботи українофільських гуртків, встановлюючи тісні контакти з І.Франком.

Першою їхньою спільною роботою було редагування науково-літературного часопису "Друг" - органу демократичної молоді Західної України.

В журналі друкувалися статті й матеріали про становище українців Галичини, переклади найцікавіших творів зарубіжних письменників, звіти про діяльність студентських товариств, наукові розвідки. Головною метою своєї громадської діяльності в цей час Павлик вважав формування нової концепції вітчизняної літератури, покликаної не лише нести просвіту в соціальні низи, а й виховувати в інтелігенції почуття обов'язку перед власним народом, здатність до самопожертви та безкорисливого служіння загальнолюдським цінностям.

З приходом М.Павлика до редакції "Друга" розпочалися принципові реорганізації, боротьба за народну мову, проти "язичія". Внаслідок зусиль передової молоді на чолі з М.Павликом з весни 1876 року у "Друзі" остаточно перемагає й утверджується народна мова. Найсильнішим, звичайно, був критико-публіцистичний відділ, що тримався, по суті, на плечах М.Павлика та І.Франка.

На цьому, ранньому етапі життєдіяльності Павлик допомагає пересилати заборонені цензурою видання, перекладає зарубіжних філософів, економістів, соціологів. Поліція і влада постійно переслідують М.Павлика та його сестру, а 18 червня 1877 року, після тривалого нагляду, було таки знайдено привід заарештувати М.Павлика. В його помешканні було зроблено обшук, під час якого вилучили чимало літератури, зокрема, твори Ю.Федьковича, "Енеїду" І.Котляревського, "Катерину" Т.Шевченка, "Сорочинський ярмарок" М.Гоголя, "Борислав. Картини з життя підгірського народу" І.Франка, статті М.Драгоманова, інші київські та лондонські видання. Після заборони "Друга" М.Павлику довелося докласти чимало зусиль для виходу в світ "Громадського друга".

Перший і другий номери часопису поліція конфіскувала, а М.Павлика як редактора й автора оповідання "Ребенщукова Тетяна" було засуджено на шість місяців. Продовжуючи традиції "Громадського друга", М.Павлик разом з І.Франком видавали "Дзвін" і "Молот", де 1878 р.

опублікували першу частину повісті Павлика "Пропащий чоловік". Співпрацював Павлик у багатьох виданнях, зокрема у львівській польськомовній газеті "Рrаса", де друкував гостропубліцистичні статті та огляди з питань політики, економіки, селянського життя.

На шпальтах демократичних видань він підтримував багатьох письменників: Лесю Українку, П.Грабовського, Л.Мартовича, Ольгу Кобилянську, Наталію Кобринську, Євгенію Ярошинську. Особливо предметний характер народознавчих зацікавлень проступає у стосунках М.Павлика з М.Драгомановим та І.Франком, у його ставленні та оцінках тих праць учених, що стосуються безпосередньо історико-краєзнавчого, фольклорно-етнографічного пластів соціального буття. Власне, М.Павлик став учнем Драгоманова і був речником його ідей до самої смерті.

Перший поетичний твір М.Павлика "Прийди, весно!", написаний на початку 1873 р., покладений на ноти Віктором Матюком, став популярною піснею, яку виконували на Галичині. У журналі "Друг" 1874 р. М.Павлик надрукував вірші "Не забудь", "Влюблена", "Судьба", "В Карпатах", в альманасі "Дністрянка" за 1876 р. - вірш "Щаслива".

Минають літа, все далі й далі відводять нас від того соціально-історичного періоду, в якому жив і творив Михайло Іванович Павлик (помер він 26 січня 1915 року у Львові). Все, що почерпнув письменник з духовної скарбниці народу, він своїм невтомним талантом і щоденною роботою повернув людям у новій якості. Його пристрасне публіцистичне слово - статті, виступи, промови, полемічні нотатки, оперативні відгуки у пресі, рецензії - завжди мало десятки й сотні прихильників та однодумців. І нині воно на часі, бо є не тільки документом історії, а й живою сторінкою в розвитку прогресивної суспільної думки в Україні.

Олена КУРАШИНА, Укрінформ