Ольга Петрівна Косач, у дівоцтві Драгоманова, народилася у червні 1849 року на Полтавщині, місті Гадяч. Вона була донькою Петра Драгоманова, але з роками, ставши відомою письменницею взяла псевдонім Олена Пчілка. Українка за походженням і щира патріотка в душі вона пишалася своїм походженням і привчала дітей шанувати рідну землю, народ і звичаї. Утім, процес "українізації" в родині Олени Пчілки, мати відомої Української поетеси Лесі Українки, відбувався не так уже й просто. Хоча б з огляду на те, що чоловік і батько їхніх шести дітей і в сім'ї і на службі спілкувався російською мовою, щоправда, чисто літературною, а не містечковим суржиком. однак українська мова, українська ідея були йому не чужі.

Петро Антонович Косач, будучи студентом юридичного факультету Петербурзького університету (згодом виключений за участь у "студентських безпорядках"), брав участь у похоронах Тараса Шевченка, активно співпрацював зі "Старою громадою". Ольга Петрівна доповнювала чоловіка, за якого вийшла заміж у дев'ятнадцять літ, своєю твердою, владною вдачею, розпорядливістю - тим, що ми називаємо нині "організаторськими здібностями". На практиці частіше траплялося так, що не вона доповнювала чоловіка, а чоловік - її. Тобто, була, як воно традиційно ведеться в українських родинах, головою сімейства.

У юності вона закінчила Київський зразковий пансіон шляхетних дівчат пані Нельговської, блискуче володіла французькою і німецькою мовами, добре знала зарубіжну і російську літературу, музикувала.

Пишалася своїм козацько-гетьманським родом Драгоманів (первісне значення слова "драгоман" - перекладач, урядовець для справ дипломатичних). "В нашій драгоманівській сім'ї, - згадувала Ольга Петрівна, - збереглася пам'ять про те, що пращур нашого роду був заволока з Греччини, по національному походженні таки грек; служив він драгоманом при гетьманському уряді, за гетьмана Богдана Хмельницького, в Чигирині". Дядько Яків, батьків брат, за участь у "недозволенном обществе" ("Соединенных словян") та в русі декабристів був ув'язнений у Петропавлівській фортеці, засланий у Сибір, звідки вже не повернувся.

Величезний, можна сказати - визначальний вплив справив на Олену Пчілку її старший брат Михайло Драгоманов, людина блискучої освіти, публіцист, історик, письменник і вчений, будитель української суспільно-політичної думки. він очолював ліве крило київської "Громади", проповідував ідеї федералізму й так званого громадівського соціалізму етичного характеру, в еміграції заснував українську друкарню в Женеві. "коли б не він, все життя моє минуло б зовсім по-іншому, зійшло на інший шлях", - зізнавалася Олена Пчілка.

Українську національну ідею, яка в наш час, за провокаційною філософемою, "не спрацьовує", Олена Петрівна сприйняла беззастережно, раз і назавжди. Національні інтереси були для неї завжди понад усе. Головною метою її життя було - "шукати правди разом з народом". Національні й соціальні й соціальні мотиви - провідні в її прозових, поетичних і драматичних творах, поетичних і драматичних творах, сьогодні майже забутих. Її повісті "Товаришки", "Артишкола", оповідання "За правдою", "Світло добра і любови", "Рятуйте!", "Півтора оселедця", "Пожди, бабо, нових правів" та ін. Відверто тенденційні, їхні сюжети часто запозичені з народних "придебенцій". Остання з названих оповідок аж надто перегукується з нашим днем. Баба Марина прагне виправити "бомагу" на право спадку на хату і дворище. Однак бар'єри бюрократів-крутіїв нездоланні.

Як відомо, Олена Пчілка критично ставиться до селянського етнографізму Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького, інших письменників. Вона рішуче ревізує соціальну палітру своїх творів, уводячи до кола літературних героїв представників тогочасної інтелігенції. "Ви перші і досі одинокі виводите в українській мові правдиву, живу конверзацію освічених людей, - писав І. Я. Франко в одному з листів. - Досі ми її ніде не бачили: ні у Нечуя, ні у Мирного, ні у Кониського. Всі вони дуже гарно можуть підхопити розмову селянську, але розмови освіченого товариства - годі…" Ці слова були, щоправда, певним завдатком авторці - широкого епічного полотна з життя "освіченого товариства" Олені Пчілці так і не вдалося створити. В усьому, що вона писала, звучить рішучий протест проти національного і політичного гніту, денаціоналізації і русифікації. Однак вона була далека від "вульгарного націоналізму".

"Українства" і "українофільства" не прощав Олені Пчілці ні царський уряд (родина письменниці знаходилася під негласним наглядом поліції), ні караючий меч диктатури пролетаріату - в 1920 році за антибільшовицькі виступи її було заарештовано у Гадячі, але невдовзі випущено: надто одіозною і авторитетною була постать відомої письменниці і громадської діячки, матері Лесі Українки.

Вона любила і знала українське слово, українську народну творчість. На благословенній Волині записала цілу низку пісень, обрядів, народних звичаїв, опублікувала дослідницьку працю "Український орнамент". Як справжній майстер вона плекала слово і творила його. Дала життя означенню, без якого просто уявити не можна нинішній словник - "мистецтво". З її легкої руки в нашій мові прижилися "переможець", "променистий", "палкий" Збагатила українську літературу перекладами і переспівами з Овідія, Гете, Андерсена, Гюго, Пушкіна, Гоголя, Міцкевича.

Олена Пчілка - один з родоначальників української дитячої літератури. Її перу належать численні поезії, казки, оповідання, ціла низка п'єс, які побачили світло рампи на сцені організованого нею дитячого аматорського театру. Не всі знають, що Олена Пчілка належить до числа перших українських жінок-видавців. Разом з Н. Кобринською заснувала у Львові альманах жінок-письменниць "Перший вінок", була редактором-видавцем журналу "Рідний край" з додатком "Молода Україна". До речі саме "Рідний край" благословив перші поетичні спроби Павла Тичини і Максима Рильського. Багато сил та енергії віддавала публікації творів своїх колег-письменників, а славнозвісні "Співомовки" С. Рудинського видавала власним коштом.

Сказала Олена Пчілка своє слово і в драматургії - її перу належить водевіль "Сужена - не огожена!", комедія "Світова річ", написана на прохання М. Старицького. П'єса не раз зачаровувала глядачів образами, відтвореними на сцені М. Кропивницьким, П. Саксаганським, М. Заньковецької.

Поетичний доробок Ольги Петрівни не був особливо резонансним. Вірші, написані в громадських, побутових і сімейних клопотах, щоденних і цілоденних, нагадують легкокрилих пташок, що творять свою невибагливу мелодію "просто так".

В українському, та й, в основному, в світовому письменстві не було письменниці, яка б творила високе і була б, водночас, щасливою у подружньому житті та материнстві. Сафо, Жорж Санд, Марселіна, Деборд-Вальмор, Марко Вовчок, Ольга Кобилянська, Марина Цвєтаєва, Анна Ахматова… Як писала Ліна Костенко: "Щасливі не пишуть…". Особисте життя було для них, як правило, з від'ємним знаком.

Олена Пчілка явила себе справжньою українкою і в предковічних та святих для нас іпостасях - доньки, сестри, дружини, матері. Ольга Петрівна Косач-Драгоманова шанувала свій рід - батька і матір, боготворила брата - Михайла Драгоманова, була вірною подругою чоловіка, народила і виховала шістьох дітей - двох синів і чотирьох доньок, що стали достойними і шанованими людьми.

Але материнський вінець Ольги Петрівни був воістину терновий. Гортаючи сторінки фундаментального "Літопису життя та творчості Лесі Українки", укладеної добродієм Мирославом Морозом, дивуєшся: де брала сили мати великої поетеси, щоб раз у раз визволяти з цупкого полону її тяжких недугів, утримувати слабкий вогник життя, яке перетворилося на суцільну операцію. Возила Лесю по лікарях - то до Відня, то до Одеси, то до Варшави, то до Криму, то до місцевих світил та знахарів.

Леся Українка померла на руках у матері 1 серпня 1913 року в присутності Климентія Квітки. Він плакав. Сльози матері висушили горе. До цього вже не стало чоловіка і сина Михаїла…

Господь забрав її до себе 4 жовтня 1930 року. Нинішнього 29 липня виповнилося 155 років з дня народження великої поетеси, сильної жінки і щирої патріотки.