Сергій Сергійович Прокоф'єв народився 11(23) квітня 1891 року в селі Сонцівка, нині село Червоне Червоноармійського району Донецької області в сім'ї агронома. Займатися музикою почав з 5 років під керівництвом матері, влітку 1902 і 1903 рр. - Р. М. Глієра, який приїжджав у Сонцівку. До моменту вступу в Петербурзьку консерваторію (1904 р.) був автором 4 опер, симфонії, 2 сонат і фортепіанних п'єс. У 1909 закінчив консерваторію по класу композиції (вчився у А. К. Лядова, Н. А. Римського-Корсакова і Я. Вітола), в 1914 - диригування (у Н. Н. Черепніна) і фортепіано (у А. Н. Єсіпової). У консерваторські роки зародилася творча дружба Прокоф'єва з композитором Н. Я. Мяськовським, що продовжувалася до кінця життя.

Становлення Прокоф'єва як композитора протікало в суперечливій, складній обстановці, відміченій інтенсивними пошуками нових тем і виразних засобів в усіх областях мистецтва. Придивляючись до нових течій, частково відчуваючи їх вплив, Прокоф'єв разом з тим прагнув незалежності і самостійності. Твори, написані за передреволюційне десятиріччя, охоплюють майже всі жанри. Велике місце займає фортепіанна музика: 2 концерти для фортепіано з оркестром, 4 сонати, цикли ("Сарказми", "Скороминучість"), токката й інші п'єси. Крім того, в ці роки Прокоф'євим створені 2 опери ("Маддалена" і "Гравець" за Ф. М. Достоєвським), балет "Казка про блазня, який сімох блазнів пережартував" (1915-20 рр.), "Класична" (перша) симфонія (1916-17 рр.), 1-й концерт для скрипки з оркестром (1921 р.), хорові і камерно-вокальні твори. Вже в ранній період виявляються найхарактерніші риси творчості Прокоф'єва - активне ставлення до життя, оптимізм, енергія і воля. Широкий діапазон тем і образів: тонкий ліризм романсів на слова А. А. Ахматової (1916 р.) і напружена експресія "Гравця"; мальовничість і поетичність казки "Гидке каченя" для голосу і фортепіано (1914 р.) і стихійна сила оркестрової "Скіфської сюїти" (1914-15 рр.); гострий гротеск "Сарказмів" і казковість балету "Казка про блазня...". З 1908 року Прокоф'єв починає регулярну і широку концертну діяльність як піаніст і диригент - виконавець власних творів.

Навесні 1918 року Прокоф'єв прямує через Японію у США. Перебування за кордоном замість передбачуваних кількох місяців тривало 15 років. Перші 4 роки композитор проводить в поїздках по Америці й Європі (головним чином Франції) у зв'язку з постановкою своїх сценічних творів і концертною діяльністю. У 1922 р. він живе в Німеччині, а з 1923 - в Парижі. Зарубіжний період творчості Прокоф'єва відмічений активним інтересом до театральних жанрів. Він створює опери: комічну "Любов до трьох апельсинів" за К. Гоцци (1919 р.), задум якої виник ще до від'їзду за кордон, і експресивну драму "Вогненний ангел" за В. Я. Брюсовим (1919-27 рр.). Творча співдружність з С. П. Дягилевим, який поставив 1921 року "Казку про блазня...", стимулювало створення нових балетів для його трупи: "Стальний скок" (1925 р.) і "Блудний син" (1928 р.). 1930 року для театру "Гранд-Опера" був написаний балет "На Дніпрі".

В області інструментальної музики найбільш значними роботами цього періоду були: 5-я соната для фортепіано, 3-я і 4-я симфонії (1924, 1928, 1930-47 рр.), 3-й, 4-й і 5-й концерти для фортепіано з оркестром (1917-21, 1931, 1932 рр.). В останні роки перебування за кордоном творча активність Прокоф'єва стала знижуватися - давав себе знати тривалий відрив від Батьківщини. "У вухах моїх повинна звучати російська мова, я повинен говорити з людьми моєї плоті і крові, щоб вони повернули мені те, чого мені тут бракує: свої пісні, мої пісні". У 1927 і 1929 роках композитор приїжджає на гастролі в СРСР і в 1932-му приймає рішення остаточно повернутися на Батьківщину.

Він стає в ряди активних будівників радянської музичної культури. Протягом кількох років (з 1933 р.) веде заняття по композиції в Школі вищої майстерності при Московській консерваторії. У творчості Прокоф'єва наступив період розквіту. Вона збагачується новими значними темами і ідеями високого гуманістичного звучання. Видатним досягненням радянського і світового мистецтва став балет "Ромео і Джульєтта" (1935-36 рр.), в якому композитор створив образи достовірно шекспірівської глибини і реалістичної сили. Опера "Семен Котко" за повістю "Я син трудового народу" В. П. Катаєва (1930 р.) сміливо і багато в чому успішно вирішувала важке завдання освоєння сучасної теми в оперному театрі. Значне місце в передвоєнні роки займала робота Прокоф'єва для драматичного театру і кіно в співдружності з найбільшими радянськими режисерами - В. Е. Мейєрхольдом, А. Я. Таїровим, С. М. Ейзенштейном. Одним з етапних творів стала музика до кінофільму "Олександр Невський" Ейзенштейна, що послужила основою для однойменної кантати. Звернення до народної історико-патріотичної теми виявило й укріпило національну основу творчості Прокоф'єва, що яскраво розкрилася в подальших творах - кантаті "Заздоровниця" (1939 р.) на народні тексти, в музиці до фільму "Іван Грозний" (1942-45 рр.) й інші. У 30-ті рр. Прокоф'єв пише твори для дітей: збірник фортепіанних п'єс "Дитяча музика" (1935 р.), симфонічну казку "Петя і вовк" для читця і оркестру (1936), що знайомить дітей в дотепній, живій образній формі з тембрами різних інструментів, дитячі пісні. Кінець 30 - початок 40-х рр. відмічені новим зльотом творчої активності композитора. Він починає роботу майже одночасно над цілим рядом творів: сонатою для скрипки і фортепіано, трьома сонатами для фортепіано (6-а, 7-а, 8-а), лірико-комічною оперою "Заручення в монастирі" за п'єсою Р. Б. Шерідана "Гувернантка", балетом "Попелюшка" (Державна премія СРСР, 1946 р.). Завершення більшості з них було відсунуто Великою Вітчизняною війною. Найважливішою роботою військових років стала опера "Війна і мир" за романом Л. М. Толстого (1941-52 рр.) - один з центральних творів в творчості Прокоф'єва і найбільше досягнення радянського оперного мистецтва. Тема війни відбилася й в інших творах того часу: у 7-ій сонаті для фортепіано (1939-42; Державна премія СРСР, 1943 р.), 5-ій і 6-ій симфоніях (1944, 1945-47 рр.).

З цією ж темою пов'язана і остання опера Прокоф'єва "Повість про справжню людину" за Б. Н. Польовим (1947-48 рр.).

Державна премія СРСР 1946 р. за 5-у симфонію, 8-у сонату для фортепіано і музику до 1-ї серії фільму "Іван Грозний" і 1947 р. за 1-у сонату для скрипки і фортепіано.

У повоєнні роки творчість Прокоф'єва набула рис особливої ясності, класичної стрункості, мудрої простоти. Все більше місце починають займати в ньому світлі ліричні або фантастичні образи (9-а соната для фортепіано, 1947 р.; соната для віолончелі і фортепіано, 1949 р.). Як і раніше приваблює композитора світ дитинства, юності: вокально-симфонічна сюїта "Зимове багаття" (1949 р.) і ораторія "На варті миру" на тексти С. Я. Маршака (1950 р.) - за обидва твори Державна премія СРСР, 1951 р.; балет "Сказ про кам'яну квітку" за П. П. Бажовим (1948-50 рр.); 7-а симфонія (1951-52 рр.), за яку Прокоф'єв першим з радянських композиторів був удостоєний Ленінської премії (1957 р.).

Прокоф'єв увійшов в історію радянської і світової музичної культури як композитор-новатор, який створив глибоко самобутній стиль, свою систему виразних засобів. Його творчості вкрай властиві дієвість і активність.

У творах переважає епічний початок. Яскравою індивідуальністю відмічена лірика Прокоф'єва - натхненна, глибока і разом з тим внутрішньо стримана, кристально чиста. У процесі розвитку творчості Прокоф'єва все ясніше виявлялися його тісні зв'язки з традиціями російської музики (М. П. Мусоргського, А. П. Бородіна, Н. А. Римського-Корсакова). Властива композитору гостра спостережливість зробила його одним з видатних майстрів музичного портрета, що поєднує зовнішню характерність з психологічною правдивістю. Це зумовило головну роль сценічних жанрів в творчості Прокоф'єва. Прагнучи сценічного реалізму, подолання статики й іншої оперно-балетної умовності, Прокоф'єв значно посилив роль пантоміми в балеті, в опері відмовився від віршованого лібретто, замінивши його всюди вільним прозаїчним текстом. Прокоф'єв істотно збагатив сферу вокальної виразності в опері за рахунок широкого використання декламаційності, заснованій на гнучкому перетворенні мовних інтонацій. Для його опер характерні жанрова багатозначність і багатоплановість драматургії. Так, "Війна і мир" поєднує в собі межі лірико-психологічної драми і народно-героїчної епопеї.

Творчість Прокоф'єва склало епоху в світовій музичній культурі 20 ст. Самобутність музичного мислення, свіжість і своєрідність мелодики, гармонії, ритміки, інструментування композитора відкрили нові шляхи в музиці і надали могутнього впливу на творчість багатьох радянських і зарубіжних композиторів. Помер Сергій Прокоф'єв 5 березня 1953 року, похований у Москві.