"Тут спочиває той Рафаель, якого велика природа боялася перемогти й умерти з його смертю" - така епітафія вибита на мармуровій стелі, під якою спочиває один із найгеніальніших митців світу. В тому, що в цій оцінці немає ані крихти перебільшення, переконує кожен твір Рафаеля, який дійшов до нашого часу.

Життєвий шлях митця почався з італійського містечка Урбіно, де його батько Джованні Санті служив придворним художником у герцога і мецената Монтефельтро. Отож, першим учителем Рафаеля був батько, який, виявивши в сина велику жадобу до мистецтва, віддав його в науку до знаменитого маестро П'єтро Перуджіно, що справив значний вплив на розвиток Рафаеля. А далі була Флоренція, де перед ним відкрилися кращі взірці італійського Ренесансу - "Джоконда" Леонардо да Вінчі, "Давид" Мікеланджело, архітектурні шедеври Брунелеско...

В такій атмосфері, пройнятій красою і довершеністю, талант Рафаеля розцвітав не по днях, а по годинах, дивуючи навіть маститих митців. Звідси, з Флоренції, розпочинається "мадонний" цикл Рафаеля, вершиною якого стала незрівняна "Сікстинська мадонна". "Мушу сказати, - пише Джорджо Вазарі у своїх знаменитих "Життєписах найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів", - що Рафаель, побувавши у Флоренції, де він побачив багато творів видатних майстрів, так змінив і поліпшив свою манеру, що між нею і попередньою не лишилося нічого спільного, ніби попередні його роботи виконали інші, менш досконалі в малярстві руки".

Мадонн зображували багато художників Ренесансу, але ніхто з них не досягнув такого ідеального образу, як Рафаель. В одному з листів до мецената він розкриває суть свого творчого методу так: "Для того, щоб написати прекрасну жінку, треба було мені бачити багато прекрасних жінок, але оскільки прекрасних жінок мало, то я беру в поводирі собі певну ідею". Цією провідною ідеєю в Рафаеля було прагнення досягнути гармонії краси внутрішнього світу і зовнішнього образу в досконалій художній формі. Таке завдання ставили перед собою багато митців, але тільки Рафаелеві вдавалося розв'язати його з усім блиском досконалості.

У 1508 році Рафаель переїжджає до Риму і відразу одержує монументальне замовлення від папи Юлія ІІ - виконати розпис в палацових залах Ватикану. Розписи цих залів, або станц, на всю широчінь розкрили геніальне обдарування Рафаеля як живописця і монументаліста. Він завжди схилявся перед античністю, і тому темою фресок обрав мотиви з життя давньогрецьких філософів і митців, що виведені в композиціях "Диспут", "Парнас", "Афінська школа". Остання не має собі рівних у світовому монументальному мистецтві за образною наповненістю, красою і ясністю малюнка, ідеальною вивіреністю композиційного вирішення. У центрі багатофігурного зображення - постаті Аристотеля і Платона в оточенні своїх учнів: обидва філософи, про щось жваво дискутуючи, повільно наближаються до глядача, велично ступаючи по мозаїчній підлозі. Тут таки, серед юрби, можна побачити Сократа, Діогена, Геракліта, Евкліда і навіть самого Рафаеля, який скромно виглядає за групою астрономів...

"Оминаючи подробиці, про які можна багато говорити, - захоплюється "Афінською школою" Джорджо Вазарі, - зауважимо, що вся композиція твору, побудована з такою пропорційністю, рівністю й упевненістю, доводить, що Рафаель не знає суперників серед тих, хто працює пензлем".

Майже дев'ять років (1508-1517) присвятив Рафаель розписам Ватиканських станців. У цей же період він працює над найкращим своїм твором - "Сікстинською мадонною". На той час у його доробку вже були чудові "Мадонна Конестабіле", "Мадонна-садівниця", "Мадонна Грандука" та інші, які викликали найсхвальніші оцінки в сучасників.

Але "Сікстинська мадонна" перевершила все, що було створене Рафаелем раніше. Виконана ця картина була десь 1513-1514 рр. на замовлення церкви святого Сікста в П'яченці, звідси й назва її.

...Нечутно ступає по хмарах босими ногами Богоматір, ніжно пригортаючи до грудей свого маленького Сина. Знає Марія, яка доля чекає її божественного первістка, і тому такі сумні її прекрасні очі і так важко дається їй кожен крок, адже попереду в Ісуса - Голгофа. Але знає вона, що так мусить бути, бо так возлюбив Бог світ, що віддав на муки Свого єдинородного Сина, аби кожен, хто в Нього увірував, не пропав, а мав життя вічне. І тому, тамуючи біль і душевну муку, несе Марія свого Сина людям і не в змозі спинити материнську ходу ні час, ні випробування, ні смерть.

Так, про творчість Рафаеля можна говорити тільки з найвищим пієтетом. За 37 років життя він встиг створити навдивовижу багато, залишивши слід свого чарівного пензля в найрізноманітніших жанрах живопису. Він написав цілу галерею портретів своїх сучасників, кожен з яких неповторний за психологічною глибиною і образною характеристикою. За ескізами Рафаеля працювали архітектори і скульптори, та й сам він був автором низки архітектурних проектів. Зокрема, саме Рафаель керував завершенням будівництва всесвітньо відомого собору святого Петра в Римі після смерті його автора Браманте. Займався Рафаель і археологічними розкопками в Римі і з притаманною йому пристрасністю порушував питання перед можновладцями про охорону пам'яток старовини. Його завжди оточували учні і він, як пише Вазарі, "допомагав їм, навчаючи їх з такою ласкою, ніби вони були не учні, а рідні його діти".

Рафаель ще за життя здобув великої слави і почестей. Папа Лев Х хотів навіть нагородити художника кардинальською шапкою, але той скромно відмовився. "Крім усього доброго, що він зробив для мистецтва, він своїм життям повчав нас, як треба поводитися з людьми великими, звичайними і найменшими", вихваляє чесноти Рафаеля Вазарі. І гірко оплакує його ранню смерть: "Коли помер такий благородний художник, живопис теж міг би вмерти, бо, коли художник заплющив свої очі, живопис став ніби сліпим".

Олексій ЖУРАВЕЛЬ (Укрінформ).