Павло Скоропадський був Гетьманом Української Держави з 29 квітня до 14 грудня 1918 року. Він - нащадок Василя Скоропадського, брата гетьмана Івана Скоропадського, навчився у Петербурзі, брав участь у російсько-японській війні. Дослужився до звання генерал-майора царської армії.

Після березневої революції 1917 року у порозумінні з Генеральним Секретаріатом Української Центральної Ради генерал Павло Скоропадський українізував 34 корпус, який був перейменований на 1-ший український корпус. Ця дисциплінована одиниця мала 30.000 вояків.

Генерал Павло Скоропадський користувався популярністю серед військовиків і на з'їзді Українського вільного козацтва 18 жовтня 1917 року його було обрано почесним військовим отаманом.

Державний переворот і проголошення Скоропадського гетьманом Української Держави відбулося 29 квітня 1918 року на хліборобському конгресі, скликаному Союзом землевласників України. П. Скоропадський утворив Гетьманський уряд під головуванням Ф. Лизогуба.

Незважаючи на дуже несприятливі обставини, уряд Скоропадського мав чималі досягнення у зовнішній та внутрішній політиці, запровадив нормальні дипломатичні зносини з рядом Центральних Держав, здобув визнання й домігся підписання перемир'я з Радянською Росією 12 червня 1918 року.

За його гетьманування було упорядковано фінанси, налагоджено адміністрацію, засновано державні університети у Києві й Кам'янці-Подільському, розбудовано шкільництво, утворено Українську Академію наук в Києві, Український національний музей, Українську національну бібліотеку, Державний національний театр.

Намагання Скоропадського зменшити опір опозиції запевненнями про незалежність Української Держави не увінчалися успіхом, всі неполадки привели П. Скоропадського до федерації з майбутньою Росією. Це прискорило антигетьманське повстання, яке закінчилося перемогою Директорії Української Народної Республіки.

Павло Скоропадський зрікся влади і виїхав до Швейцарії, потім - до Німеччини. Перебував у еміграції у Ванзее, поблизу Берліна. В еміграції Павло Скоропадський очолив Гетьманський рух у співпраці з В. Липинським, Д. Дорошенком та іншими. Під кінець Другої світової війни П. Скоропадський був важко поранений під час бомбардування Пляттінґу, що у Баварії. Помер і був похований у селі Меттен, пізніше домовину було перевезено до Вісбадену.