Високогірна Країна Басків завжди була захищена від ворожих нападів самою природою.

На відміну від інших народів, що населяли Піренейський півострів, баски не піддалися романізації під час римського панування, а пізніше, в епоху арабських завоювань, зуміли відстояти свою незалежність і таким чином зберегти мову й культуру.

На Піренейському півострові чимало баскських коренів, що увічнилися у назвах поселень, річок, гір і долин. Ця земля обіймає півколом затоку, що дістала від імені басків свою назву - Біскайська. Адміністративно, в Іспанії, це глибинна провінція Наварра, а також три узбережні провінції - Біскайя, Гілускоа та Алава, які складають історичну область Країна Басків із головним містом Більбао.

Баски походять від найдавніших племен васконів. Вони дуже загадковий і самобутній народ. Свою мову баски називають "еускера", а себе "еускалдунак", тобто люди які говорять по-баскськи. Про унікальність цієї мови свідчить відоме прислів'я: "Диявол сім років вивчав баскську мову і вивчив тільки три слова".

Сьогодні баски дарують нам повчальну мудру розповідь про те, що гора гори не потребує, але людина людині потрібна.

ЧЕТВЕРО БРАТІВ-СИРІТ

Зосталося сиротами четверо братів. Усе, що батько залишив їм перед смертю - одна хлібина. Довелося йти на заробітки. От пішли вони, доходять до роздоріжжя та й кажуть:

"Поділимо начетверо хлібину й розійдемося на чотири сторони. Але через сім років цього самого дня, о другій годині, зустрінемося на цьому ж місці".

І брати розійшлися в різні кінці.

Першому братові зустрівся звіздар.

От звіздар і питає:

- Куди ти йдеш, хлопче?

- Нас було четверо братів, - розказав той. - А батько перед смертю залишив одну хлібину, от ми й розійшлися на заробітки.

- Я звіздар, і, якщо тобі подобається моє ремесло, я годуватиму тебе.

- Еге ж, подобається.

Так хлопець залишився із звіздарем.

Другому братові зустрівся кравець. От кравець і питає:

- Куди ти йдеш, дитино?

- Нас четверо братів, а батько й мати померли, і я йду на заробітки.

- Я дам тобі хліба і навчу тебе свого ремесла, якщо воно тобі подобається.

- Еге ж, подобається.

І цей хлопець так само залишився з кравцем.

Третьому братові зустрівся мисливець. От мисливець і питає:

- Куди це ти йдеш, синку?

- Нас четверо братів, осиротіли ми, і я йду на заробітки.

- Я дам тобі хліба, якщо схочеш навчитися мого ремесла.

- Еге ж, воно мені подобається.

І тоді третій хлопець залишився з мисливцем.

Четвертому братові зустрівся злодій. От злодій і питає:

- Куди йдеш, синку?

- На заробітки, я сирота.

- Якщо хочеш, навчу тебе свого ремесла.

- А яке ж у тебе ремесло?

- Я - злодій і навчу тебе красти.

- Е, це мені не подобається. Батько й мати казали, що красти погано.

- А я навчу. Схочеш - крастимеш, не схочеш - не крастимеш. Для науки збиратимеш бездоглядні речі.

- Якщо так, то навчи. І хлопець залишився з ним. На сьомий рік четверо братів зібралися там, де домовлялися. І почали розповідати, хто що робить.

- Я навчився звіздарству. І звіздар дав мені приладдя, аби я бачив усе, що схочу.

- А ти?

- Я навчився кравцювати, і кравець дав мені голку, яка будь-що може зшити.

- А ти? - спитали третього.

- Я навчився полювати, і мисливець дав мені рушницю, яка вбиває те, на що її наведеш.

- А ти? - спитали четвертого.

- Ну, мені й признатися соромно.

А звіздар йому:

- Чом же тобі сором признатися, нехай ти навіть злодій? - Та я, брате, якраз злодій.

- Гаразд, коли ми вже зібралися, є одне діло. Змій украв королівну, і король пообіцяв того, хто її поверне, зробити королем. Я знаю, де зараз дівчина. А злодій:

- Якби я знав, де вона, я б її викрав.

А мисливець:

- Якби я побачив змія, я б його вбив.

Усі троє братів сказали кравцеві:

- Ходи, брате, й ти з нами, бо ми вже давно не були разом.

Пішли брати до королівського палацу. Там звіздар сказав королеві, що знає, де його дочка; але це за морем, і тому, щоб привезти дівчину, потрібен човен.

Король дав човна, і брати попливли. Прибилися вони до берега того краю, де змій жив.

Звіздар і каже злодієві:

- Іди і викради її. А ми тут зачекаємо.

От злодій прокрався до змієвої оселі й викрав королівну. Не встиг він повернутися з нею до братів, як прокинувся змій і навздогін. Та тільки змій показався біля берега, мисливець стрельнув і вбив його. Змій гепнув так, аж земля затряслася, і від струсу в човні утворилась пробоїна.

Побачив кравець, що їхній човен ось-ось затоне, взяв голку і зашив пробоїну.

Привезли брати королівну до палацу. Звіздар і каже королеві:

- Віддайте доньку за мене, бо я знайшов її.

А злодій і собі:

- Віддайте за мене, бо я викрав її у змія. А мисливець:

- А якби я не вбив змія? Він би пожер нас усіх. Тому віддайте за мене.

А кравець:

- Ні, за мене. Я зашив у човні пробоїну - інакше б він затонув.

Король не знав, що й відповісти братам. А тоді придумав нагородити кожного мішком золота.

Було це чи не було - не знаю, але казку на цьому кінчаю.

Золото, жінку, сукно вибирай при денному світлі!