30 березня 2003 року виповнилося 150 років від дня народження голландського живописця. У другій половині ХІХ століття західноєвропейське мистецтво поповнилося цілою когортою художників-новаторів, які, по суті, визначили напрямки мистецького розвитку в наступному, ХХ-му столітті. Варто згадати хоча б французьких імпресіоністів, що зробили справжню революцію в живопису. І навіть на цьому тлі творчість Ван-Гога займає осібне місце. Бо ніхто до цих пір так і не зміг досягнути такої незвичайної виразності та емоційності кольору, як цей хворий геній. Але справжнє визнання Ван-Гог здобув лише через десятиліття після смерті, проживши своє коротке життя в убогості і трагічних обставинах.

Хоча малювати він почав ще в дитинстві, про фах художника навіть і не мріяв. У молоді роки Ван-Гог був охоплений ідеєю присвятити себе служінню людям, прагнув принести себе в жертву заради спасіння людських душ. І тому, провчившись деякий час на факультеті теології в Амстердамському університеті, він вступає на спеціальні курси для місіонерів. У 1878 році поселяється в шахтарському краю і тут вперше стикається з кричущими злиднями, людським горем і несправедливістю. Відчувши безсилля щось змінити своїми проповідями, Ван-Гог, врешті-решт, роздає обездоленим свої гроші, майно та одяг, і вирішує зайнятися мистецтвом. Для цього їде до Брюсселя, а потім до Гааги, де бере уроки живопису в художників-професіоналів.

Перші картини Ван-Гога належать до так званого "голландського періоду", що охоплює 1881-1886 рр. Живе він у постійній бідності, сподіваючись лише на допомогу з боку молодшого брата Тео, який досить успішно налагодив справу з торгівлі живописом. Той періодично висилає йому гроші, а Ван-Гог пише йому листи, які становлять інтерес, анітрохи не менший, ніж його картини. Зрозуміло, що обставини життя накладають свій відбиток на тематику його творчості. Ван-Гог змальовує простих трударів в усій непривабливості їхнього щоденного побуту і важкої праці. Найбільшим досягненням цього періоду стала картина "Їдці картоплі", яка вражає навмисною огрубленістю образів: тьмяне світло вихоплює з напівтемряви то жилаві руки селян, то худущі негарні обличчя, то предмети убогого житла. Ту ж тему художник розвиває в серії картин про ткачів, де свідомо загострює форми і приглушує кольори, аби досягнути трагічної експресії.

Зовсім інше розуміння виражальних можливостей кольору приходить до Ван-Гога у "французький період", що наступає в його творчості з переїздом до Франції. Два роки в Парижі (1886-1888) до невпізнання змінили його живопис. Знайомство з імпресіоністами, Гогеном, Тулуз-Лотреком, Сезанном та іншими видатним живописцями стало для Ван-Гога школою високої майстерності. Змінюється і тематика картин - тепер його цікавить барвиста карусель паризьких кафе, світлоповітряні ефекти, рухливість колірних плям. Пише він і низку автопортретів та портретів, серед яких один із кращих, безсумнівно, "Батько Тангі" (1887).

До речі, в останньому відчувається захоплення Ван-Гога мистецтвом японських графіків, зокрема, неперевершеного майстра кольорової гравюри Хокусаї. Цю лінію митець продовжує і розвиває в картинах, створених в Арлі (маленькому провінційному містечку на півдні Франції), де він проводить останніх два роки свого життя. Це - період найвищих досягнень у творчості Ван-Гога. І важкої психічної драми, що, врешті-решт, і доведе його до самогубства.

А поки що він натхненно пише пейзажі мальовничих околиць Арля -"Підйомний міст", "Дерево в цвіту", "Сіяч"... Продовжує він і тему нічного життя кафе, яку започаткував у Парижі. Тут, в Арлі, Ван-Гог створює одне з кращих своїх полотен - "Нічне кафе", яке сам коментує так: "Прагнув показати, що кафе - місце, де можна розоритися, збожеволіти і вчинити злочин... Прагнув передати червоним і зеленим кольорами жахливі людські пристрасті." Уже саме по собі таке несподіване розуміння художником теми і колірної гами глибоко вражає, але ще глибше потрясає картина...

Тим часом у Ван-Гога розвивається небезпечна психічна хвороба. Він просить свого друга Гогена приїхати до нього в Арль. Деякий час між друзями зберігаються досить теплі стосунки. Але коли Гоген намалював якось портрет Ван-Гога, той упав у сильне нервове збудження: "Це справді я, - вигукнув Ван-Гог, - але тільки божевільний!". Його охоплює бажання відомстити Гогенові і він пробує кинутися на нього з бритвою. Гоген негайно від'їжджає, а Ван-Гог, перебуваючи в стані божевілля, відрізає собі бритвою вухо. Після лікарні Ван-Гог продовжує займатися живописом. Він пише "Автопортрет з відрізаним вухом", знамениті портрети "Чоловік з люлькою" і "Доктор Гаше", а також цілу низку чудових пейзажів. Але напади хвороби дедалі частіше затьмарювали розум художника. Під час одного з них Ван-Гог стріляє в себе з револьвера. Рана виявилася смертельною...

Олексій ЖУРАВЕЛЬ (Укрінформ).